Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

42

Його рука ковзає на моєму боці та накриває груди. Я здригаюся, але Дамір тільки гмикає. У чорних очах горить бажання володіти мною, та моя реакція тільки змушує палахкотіти це полум'я спекотніше. Огрубілі пальці відсувають світлу тканину сукні, підринаючи під неї і ковзаючи по голій шкірі.

Я шумно видихаю. Я цього хочу, хочу, хочу. Такі, як я, таки в його смаку. І неважливо, що я вже не незаймана.

— Поліно, ну що ж ти… — хрипко тягне він та дивиться на мене. — Реагуєш як загнана лань перед моторошним хижаком? Хіба я такий страшний?

Я мотаю головою. Дамір повільно стягує з мене сукню та вже вологі трусики. Мені стає соромно за власну розбещеність, проте Дамір тільки досить посміхається.

– Саме так, крихітко, та треба реагувати на свого чоловіка, який тебе зараз братиме.

Я спалахую та легенько вдаряю його по зап'ястю, трохи відсунувшись назад. Одразу ж притискаюся спиною до шорсткої стіни. Дамір спритно хапає мене за руки, притягує і впивається в губи шаленим поцілунком. Дихання зупиняється, здається, що я стрибнула у величезне багаття на центральній площі міста, яке розвели, щоб відсвяткувати день пороку та спраги тіла.

Я не пам'ятаю, що таке гордість більше, хочеться навпаки — притиснутися до широких грудей, відкинути голову назад, щоб прибрав білий водоспад волосся, обпік поцілунками.

Я намагаюся хоч трохи тримати себе в руках. Але ні, не вийде. Не буду тобі покірною рабинею! Я – гідна жінка, а не шльондра.

Дамір гарчить як звір і, підхопивши мене, втискає в ліжко. Я скрикую, але не встигаю і видихнути, як мене стискують та нависають зверху.

Від нього пахне тютюном, лимоном та парфумом. Дихання лоскоче мою шию, чорні очі палять, виймаючи душу. На мить все відходить на задній план. Сильний чоловік прагне мого тіла, і не варто брехати собі, що моя спрага менша. Скільки разів я дивилася на нього, відзначаючи горду поставу, розворот плечей, хижий профіль. Він розмовляв зі мною, але щоразу дивився так, що неможливо думати про щось спокійно. І хочеться сховатися, втекти подалі… та водночас молити, щоб завжди дивився.

— Що, моє дівча, — шепоче він на вухо низько і хрипко, — хочеш мене? Хочеш пограти?

Я намагаюся триматися, проте бачу його посмішку і божеволію.

– Так хочу. Візьми мене, Даміре.

Сильні пальці вплітаються мені у волосся і стискають пасма. Я ахкаю, з жахом розуміючи, що не можу повернути голову. Губи Даміра стискають мочку вуха, прокладають доріжку поцілунків по вилиці, язик обводить контур моїх губ.

— Ти хочеш мене, крихітко. Хочеш, я бачу це в твоїх очах.

Усередині закипає лють. Хочеться обуритися. Про що розмова? Адже я ж попросила... Він знущається, бачу по очах, що навмисно тягне!

— А ще в моїх очах варто побачити, що жінок треба брати, коли вони просять, — хрипло кажу я, відчуваючи, як його долоня огладжує стегно, стискає сідницю.

Він знову цілує мене. Не настільки жорстко, як уперше, проте не менш наполегливо. Перед очима все пливе. Від бажання, запаху, від дотиків. Тільки не йди, Даміре.

— Хіба так добре просила, Поліно? – шепоче він майже в губи. – Твоє тіло хоче продовження. Але я не впевнений…

Він все ще тримає моє волосся, але раптом трохи послаблює хватку. Я відразу смикаюсь, але пальці Даміра замикаються з новою силою.

– Куди це ти? — майже муркоче він величезним звіром. – Я тебе не відпускав.

Друга рука дражливо завмирає на моєму лобку.

– Візьми, – крізь стиснуті зуби видихають я, прикриваючи очі та чудово розуміючи: він продовжить, і я, звичайно, не зможу довго чинити опір

— Поліно, глянь на мене, — наказує він. Рука ковзає нижче, по тілу пробігла тремтіння.

Кусаючи губи, я вперто мотаю головою. Ну немає. Я… я не дам так керувати мною!

Дамір майже ніжно гладить мою щоку.

— Ну, якщо так, — задумливо тягне він та раптом різко перевертає мене на живіт.

Я скрикую та намагаюся вчепитися в нього, проте мої руки ловлять та відразу заводять за спину. Не розумію, що відбувається.

– З глузду з'їхав? Дамір! Відпусти!

Я здуваю пасмо, що впало на обличчя, брикаюся, але чую лише задоволений низький сміх.

— Тепер знаю, що треба робити, щоб ти завелася ще дужче.

З жахом я розумію, що він стягує мені руки за спиною своїм ременем.

— Пробувала робити це із зав'язаними руками, дівчинко? — шепоче він, притулившись грудьми до моєї спини.

Дамір дзвінко шльопає мене по сідниці. Я скрикую та охаю від несподіванки.

Незважаючи на плутану думку про опір, все тіло горить. Достатньо було лише однієї присутності Даміра, щоб спалахнути бажанням.

— Ти просто неможливий… — Я відчуваю, як його пальці вигладжують мій живіт та спускаються нижче.

— Я знаю, — глухо шепоче він, цілуючи плечі та спину, — знаю.

З кожною ласкою контроль тане льодом на сонці. Я вже не стискаю зуби, стогіни самі зриваються з пересохлих губ. Сама подаюсь до нього, щоб притиснутись тісніше, відчути жар чоловічого тіла. Хрипке дихання та ледь чутні стогін здаються музикою. І коли вже я просто готова прохати, він входить у мене, впевнено бере, по-господарськи. Я кричу та прогинаюсь у попереку. Дамір щось хрипко шепоче. Здається, розібрати неможливо, але мені здається, що там моя.

Запах збудження дурманить голову, та голова йде кругом. Мені дуже добре, щоб думати про щось ще. Сліпучий оргазм накриває з головою, я ледве усвідомлюю, що сталеві пальці Даміра впиваються в стегна майже до синців, а зуби прикушують плече. Звір. Самець. Чудовисько. Який чоловік… Так! Так!

Усередині стає палко. Я не можу чекати, тільки знесилено лежу в його обіймах. Господи, як же…

Дамір розв'язує мені руки та, змоклу та знесилену, міцно притискає до себе. Тиша накриває кімнату.

– Яка в мене солодка дівчинка, – муркоче він величезним звіром.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно