Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Зоя
Від сили поспала дві години, бо Арнольд мене розбудив. Що за людина? Скільки він ще збирається знущатися з мене?

- Не хвилюйся зовсім скоро ти позбавишся мого суспільства! - гарчить, коли підходить ближче і грубо обхоплює пальцями моє підборіддя.

- Що ти маєш на увазі?

– Я віддам тебе йому. У них у заручниках моя сестра. Не знаю, навіщо ти так знадобилася, але я тебе віддам!

- Прибрав від мене руки! - Не знаю звідки узялася мені сміливість відповісти йому таким тоном.

- Не забувай, що я не пай хлопчик, Зоя. І я робитиму те, що забажаю потрібним. Сьогодні ввечері я відвезу тебе до Джерта та крапка. А ти навіть не намагайся втекти, це може обернутися дуже погано для тебе.

- Я не збираюся виступати рикошетом у вашій ідіотській грі на людські життя! Це надто далеко зайшло все! - встромляюсь нігтями в його руку, намагаючись прибрати від свого обличчя, але Арнольд різко відштовхує мене на підлогу, про яку я боляче ударяюся потилицею.

- Це вже не гра, дівчинко. Це все набагато серйозніше. І якщо ти хочеш залишитися живою, ти робитимеш усе, як я скажу!

- Скажеш чи накажеш? - потираю місце удару і морщуся від болю. Шишка точно залишиться.

- Примушу. Це слово мені подобається більше.

- На якийсь момент мені навіть ти здався нормальною людиною, але зважаючи на все ти...

- Я погана людина. І краще тобі жити із цим розумінням. Секс між нами нічого не означає для мене! Я ніколи не проміняю сестру на повію. Так, я не втомлюся повторювати, що ти дуже пристрасна.- Просто виведи мене з цієї гри! Виведи, твою матір! - намагаюся підвестися з підлоги, але не можу, різко починає паморочиться голова. Мені ще струсу бракувало для повного щастя.

- Що з тобою?
Арнольд вдає, ніби йому до мене є справа!

- Голова закрутилася різко.

- Перестань робити з себе мученицю, зараз це не доречно.

– Реально, мені не добре, – відповідаю, намагаюся знову піднятися.

- Якщо ти залетіла, то дуже рано в тебе почали виявлятися симптоми. Гаразд, щоб не втекла, я тебе зв'яжу.

- Не треба! Ні, Арнольде!

- Я тебе вже добре вивчив. Тобі не можна вірити! - Відповідає, і вже тягнеться до ременя, витягаючи з петель.

- Я не втечу. У мене мало сили! Ти витрахав з мене все, що тільки можна! Досить вести себе як кінчений виродок!

- Це я ще не трахнув тебе як слід. Напевно, не доля. Значить, інший зробить усе, як треба! Руки!

- Ні, я не дозволю тобі так із собою поводитися, ні! - намагаюся дотягнутися до сокири, що лежить поруч із мережею.

- Вб'єш мене як Раскольников стару ту? Хоча про що я. Навряд чи читала Достоєвського.

- Стару лихварку? Злочин і кара? Не думай, що я не читала розумних книжок! Це ще раз говорить про те, що ти погано знаєш мене! - я охоплюю рукою сокиру.

- Знаю, Зоя. Ти не піднімеш його. Він занадто важкий. Є дещо - що приємніше, що можна підняти і відсмоктувати прямо зараз. Як ти дивишся на це? - Він різко забирає сокиру і відкидає її на інший бік хатини. А сам підходить та стає за спиною.