Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Після обіду Сніжана попрямувала до Тельмара. Застала його в кабінеті одного. Наскільки встигла дізнатися, вечорами він вів прийом придворних вельмож. Але час прийому ще не настав — цілитель сидів за столом і перебирав якісь папери. Сніжана була сповнена надій, що сьогодні вона отримає порцію уваги Тельмара та екскурсію його лабораторіями. Але він знову виявив непривітність та повну байдужість.

  — Навіщо прийшла? — цілитель відірвався від паперів, подивився на неї через кудлате волосся, і знову заглибився в роботу. — Я ж сказав не з'являтися, поки не вивчиш трактат Містьєріуса.

— Я вивчила, — Сніжана підійшла до столу і поклала фоліант на край.

— Вивчила? — Тельмар знову глянув на неї. Скепсису в його очах додалося.

Скрипучим вимогливим голосом він поставив кілька запитань по змісту книги. Сніжана відповіла без запинки, додавши ще додаткової інформації, якої в трактаті не було. Вважала, що цілитель буде хоч трохи вражений, але його погляд залишився незадоволеним.

— Раз подужала працю Містьєріуса, дам тобі вивчити ще один трактат, — він підвівся з-за столу, підійшов до одного зі стелажів і почав розглядати палітурки книг. — Мабуть, ось цей.

Тельмар зняв з полиці рясно припорошений пилом фоліант.

— З анатомією тварин ти розібралася, можна переходити до людей.

Сніжана внутрішньо засяяла — намітився хоч якийсь прогрес, але рано раділа. Книга, яку їй вручили, називалася "Про особливості волосяного покриву людини".

Сміятися чи обурюватися? Тепер у Сніжани не залишилося жодних сумнівів, що тактика Тельмара — відкараскатися від неї.

— Я не почерпну нічого нового з цього трактату.

Тельмар невдоволено насупився, але Сніжана продовжила.

— Я чудово знаю особливості волосяного покриву людини, знаю будову волосся та волосяної цибулини. І навіть знаю, коли цього волосяного покриву краще позбутися. Наприклад, при епідеміях висипного тифу, тому що рознощиками інфекції є воші.

Все це Сніжана говорила, наступаючи на Тельмара, і наприкінці своєї полум'яної промови вручила йому трактат про волосяний покрив назад.

— Його Величність дав вам наказ навчати мене, а не вдавати навчання. Мені потрібні живі знання, потрібна практика. Тому я залишуся у вашому кабінеті і спостерігатиму, як ви ведете прийом.

І нехай тільки спробує вигнати її. Наказ короля є наказом короля.

Тельмар глянув люто.

— От уперта північниця, — проскрипів собі під ніс, але Сніжана розчула. Потім кинув невдоволено: — Спостерігатимеш за прийомом з-за ширми, — він показав їй на шторку в дальньому кутку кабінету. — І щоб ані звуку! Я не хочу неприємностей. Сподіваюся, розумієш, що придворним не сподобається присутність у кабінеті північниці.

Сніжана переможно посміхнулася і покрокувала за ширму. Нехай це поки що не схоже на справжнє навчання, але набагато краще, ніж читання відірваних від життя трактатів. Вона сіла на стілець, що знайшовся за шторкою, і терпляче почала чекати, коли до Тельмара прийде перший пацієнт.

Прийом почався приблизно за півгодини. І відразу стало зрозуміло, що Сніжана рано святкувала перемогу. Мало того, що з-за ширми нічого не було видно, так і чути було через слово. На що скаржилися вельможі, як Тельмар проводив обстеження, яке застосовував лікування — було важко зрозуміти.

Комусь цілитель давав виговоритися досхочу. Слухав, підтакував час від часу і відпускав, сунувши в руки якісь зілля. А комусь Тельмар і слова не давав сказати. Перебивав владно, а потім, судячи зі звуків, починалося найцікавіше. Цілитель то шепотів щось невиразне, то віддавав якісь команди. Пацієнт міг мовчати чи стогнати. Деякі навіть кричали, але всі йшли задоволені, засипаючи лікаря подяками.

Цікавість розгорялася дедалі більше з кожною хвилиною. Під час паузи, коли один пацієнт вийшов, а другий ще не зайшов, Сніжана спробувала добитися дозволу вийти з-за ширми. Але Тельмар цикнув на неї люто. Пообіцяв, що не подивиться на жодний наказ короля і зовсім вижене з кабінету, якщо посміє й далі наполягати.

— Тобі й так було дозволено недозволене, — зло зиркнув з-під скуйовдженого волосся.

Довелося поки що змиритися.

Наступною відвідувачкою лікаря виявилася літня жінка. Наскільки розчула Сніжана, скаржилася вона на біль у суглобах.

— Ваша чудова зігрівальна мазь так допомагає мені, цілителю. Але баночка, яку ви дали мені минулого разу, вже порожня.

— У мене майже готова нова порція зілля, пані Поеліно, — відповів їй Тельмар. — Зачекайте тут, сходжу за нею до лабораторії.

Лікар вийшов. У кабінеті стало тихо. Але не надовго. Через пару хвилин Сніжана вловила звук відчинення дверей. І далі ніби сам простір почав рухатися. Всередину швидко зайшли. Схоже, двоє чи троє.

— Де цілитель?! — питання було поставлене таким несамовитим голосом, що відразу стало зрозуміло — відбувається щось погане.

Пані Поеліна, яка скаржилася на біль у суглобах, зойкнула:

— О пресвятий все-Творцю, що з ним?

— Мій хлопчик не дихає, — відчайдушний жіночий вигук. І знову: — Де цілитель?!

— У лабораторії, — відповіла Поеліна, — я зараз його знайду.

Стало чути, як жінка вибігла з кабінету, продовжуючи охати. Сніжана більше не могла залишатися за ширмою. Вискочила з-за неї. Посеред кабінету стояли чоловік та жінка. Чоловік тримав на руках дитину семи-восьми років. Руки хлопчика звисали безвільно, колір обличчя був синюшний.

— Я Анабель, помічниця цілителя, — швидко представилася Сніжана. Зволікати було не можна. — Давно він не дихає?

Батьки мовчали. Чи то були вбиті горем, чи то здивовані раптовою появою Сніжани, або ж і те і інше.

Вона підскочила до чоловіка, підхопила хлопчикову руку за зап'ястя. Пульс не промацувався.

— Опустіть дитину на підлогу, — скомандувала рішуче.

Той не послухався. Стояв як бовван.

— На підлогу! — жорстоко повторила вона. — Негайно.

Чоловік відмер і опустив хлопчика. Жінка раптом схопила Сніжану за руку, стиснула до болю: