Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

- Не переймайся, – спробував заспокоїти мене Рейван.

Але одразу після цих його слів до нас долинув шум із коридору: почулося гупання вхідних дверей, а згодом неспішне постукування каблучків і кроки ще кількох людей.

- Чому мене ніхто не зустрічає? – почулося ображено-обурене.

- Пані Сівілло! – вигукнула Алейна так раптово й гучно, що кожен із нас, навіть Азрет, здригнувся. - Пані Сівілло, який приємний сюрприз!

Дівчина вискочила з-за столу й вибігла назустріч статній немолодій, проте вродливій, жінці, позаду якої прямувало четверо молодих чоловіка з валізами чималих розмірів у руках.

- Якби сказала, що приїдеш, ми б зустріли тебе як годиться, – закотила очі Ейра, неохоче звівшись зі свого місця.

- А ви самі не маєте поняття запросити рідну матір? – здивоване. - Рейване, ти зник на цілий місяць, нікому нічого не сказавши. Ми з батьком хвилювалися! Чому я повинна від чужих людей дізнаватися про повернення рідного сина? Не так я вас виховувала! Ой не так!

- Був зайнятий, вибач, – коротко кинув перевертень, слідом за сестрою обійнявши жінку.

- Якби не Алейна, – он звідки ноги в сюрпризу ростуть! - я б досі сиділа у столиці, не знаходячи собі місця від хвилювання.

- Якщо вже вона тобі все розповіла, могла б продовжувати сидіти там, але вже зі спокійним серцем, – тихо буркнула Ейра.

- Невже ви мені не раді? — охнула пані Сівілла вражено.

- Ну чому ж? Це досі й твій дім теж. Тож залишайся, якщо хочеш. Ніхто тебе не гнатиме, – спокійно запевнив Рейван, а тоді озирнувся на мене й простягнув руку, в котру я несміливо вклала свою тремтливу. - До речі, познайомся, це…

- Твоя нова пасія? Чула, – недбало кинула жінка, стиснувши руку ексневістки й поглянувши на мене оцінно. - Гадаю, потреби називати своє ім’я, нема. Втім, як і знайомитись. Певна, вона надовго тут не затримається.

Через таку реакцію мені стало вкрай незручно й неприємно. Я підсвідомо відчувала неприязнь, та не змогла зрозуміти її причини. Проте одразу здогадалася, хто посприяв такому ставленню з боку матері Рейвана. А тому мовчати не стала.

- На щастя, в моїх планах затриматися тут на все життя. Тож познайомитися нам таки доведеться, – всміхнулася, вловивши гордий погляд коханого. - Сумніваюся, що вже почуте вами є навіть частковою правдою про мене. Особливо, коли джерелом цієї правди, як я здогадуюся, могла стати Алейна. Я ні в якому разі не хочу когось образити, але її думка – суб’єктивна, до того ж приправлена цілком виправданими ревнощами, позаяк я мимоволі стала новим об’єктом симпатії вашого сина. Запевняю, невдовзі ви дізнаєтеся, що я не така вже й погана.

- Хм… – все, що спромоглася сказати майбутня свекруха.

Багатозначно.

- Ми саме збиралися снідати. Якщо голодна, можеш приєднатися до нас. Якщо ж ні, зачекай нагорі, ми з Ейрою прийдемо, щойно поїмо..

- Я залишуся, – стримано сказала та й попрямувала до мого місця.

- Сядь, будь ласка, на інший стілець. Цей уже зайнятий, – ввічливо попросив її син.

Дівчата теж повернулися до своїх місць, тож жінці не важко було зрозуміти, ким саме зайнятий.

- Невже ця панна...

- Анна, – підказав спокійно перевертень.

- Невже Анна не поступиться мені місцем? – запитливо здійняла брови пані Сівілла.

- Я з ра… – хотіла піддобритися, але не вийшло.

- Ні, – категоричне. - Я б цього не хотів.

Жінка, стиснувши губи, кивнула, приймаючи відповідь, а тоді мовчки пересіла. Проте не перейшла на інший бік – лише посунулась на одне місце.

За хвилину подали їжу й додаткове чисте столове приладдя. Цього разу нас годували смаженими яйцями й запашними телячими ковбасками в гарнірі з овочевим шашликом. На десерт були млинці з малиновим джемом, а також налисники з сиром і бананами в шоколаді. З напоїв запропонували свіжі апельсиновий і фруктовий соки або каву чи чай на вибір. В мене спочатку розбіглися очі – настільки гарно все виглядало. Хотілося скуштувати абсолютно все, проте апетиту як такого не було після ситних нічних заходів. Тож я обмежилася млинцями та чаєм.

- Я так розумію, бал на честь вашого з Алейною весілля буде скасовано? – поцікавилася пані Сівілла, щойно всі покінчили з їжею.

- Ні. Я не збираюся його анулювати: запрошення давно розіслані, чимало роботи з планування свята виконано, премії давно виплачено. Тож не бачу сенсу зараз усе спускати нанівець.

- І що ж ти збираєшся робити? Як підлаштуєш усе під нові обставини?

- Просто. Оголошу про розірвання заручин із Алейною, натомість представлю аристократії нову обраницю, – спокійне.

- Ти не посмієш! – вскочила зі свого місця обурена темноволоса красуня. - Цей день мав стати нашим особистим святом! Великим моментом об’єднання двох могутніх родів. А ти хочеш осквернити його повідомленням про свою нездорову інтрижку? Яке зухвальство!

- Сядь! – скомандував Рейван таким тоном, що я мимоволі втиснула голову в плечі. - Мені прикро, що розчарував тебе. Я розумію, чому ти злишся і направду ціную нашу з тобою дружбу та час, проведений разом. Через це – і лише через це! – я не наполягаю на твоєму від’їзді, хоч розумію, як вам із Анною важко вживатися в одному домі. Але, присягаюся, якщо ще бодай один раз ти якось образиш мою кохану жінку або знеціниш мої почуття до неї, я перестану бути добрим і особисто нагадаю, де в цьому будинку двері. Затямила?

- Так, – видавила крізь зуби дівчина, стиснувши в руці виделку так, що та зігнулася.

- Ти настільки впевнений у своєму виборі? – серйозно поцікавилася нова гостя. - Не пошкодуєш?

- Більш ніж. Мені нема про що шкодувати.

В їдальні запанувала тиша. Напруження відчувалося майже фізично. Здавалося, ще одне чиєсь слово – і кімнатою підуть розряди току.

- То про який бал іде мова? – наважилася запитати я, впевнена, що на мене Рейван не кричатиме.

- Трохи менше, ніж через місяць, у перший день літа у стінах цього маєтку відбудеться свято, – спокійно пояснив чоловік. - Першочергову його мету ти вже почула, проте зараз я використаю цю можливість, щоби представити тебе знаті. Так вже склалося, що я особа політична й мушу дотримуватися деяких негласних правил. А ти, як моя майбутня дружина, – після цих слів моє серце зайшлося в радісно-схвильованому танці й не могло адекватно слухати та сприймати сказаного далі, - мусиш поступово вживатися в роль обраниці геомора-намісника. Адже цей статус так чи так теж зобов’язує тебе до виконання певних правил. І раз вже так сталося, що моя мати тут, вона займеться твоїм навчанням і підготовкою до входження у маси вищої аристократії.