Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

Звучало це все аж надто серйозно. Я про такі перспективи геть не задумувалася, від чого зараз груди сковував цілком логічний страх і сумніви щодо того, чи впораюся я з новими труднощами й чи не розчарую коханого чоловіка.

- Все буде добре, – пообіцяв мені перевертень, вочевидь, вловивши зміни в моєму настрої. - Ти з усім упораєшся. Не сумнівайся.

Чоловік втер уста серветкою й вийшов з-за столу. Його прикладу послідували мати й сестра, а разом із ними зник і Азрет. Так їдальня опустіла наполовину. Залишилися лише я, Лідія й Алейна.

- Можете тут прибрати! – підвищивши голос, промовила остання – і вже за мить з’явилися слуги, які метушливо завозилися з посудом і залишками їжі.

Я про себе всміхнулася. Алейна любить показовість, але ця демонстрація примарної влади виглядає трохи кумедно. Так, їй підкоряються слуги, її поважає Азрет і любить пані Сівілла, з Ейрою вони взагалі найкращі подруги. Але думки всіх цих людей не важливі. Рейван обрав мене, а це головне, більше ніщо не має значення. Всі решта з часом теж звикнуть до цього вибору. Полюблять мене. А якщо ні, не велика втрата. Мені не потрібне їх схвалення, щоби бути поруч із тим, кого щиро кохаю.

- Не радій зарано своїй перемозі, – вирвав мене з роздумів голос Алейни.

Я поглянула на неї здивовано. Опісля розгублено запитала:

- Про що ти?

- Я знаю Рейвана. Невдовзі ти йому набриднеш і станеш простою статистикою. Ввійдеш у щасливу сотню, натомість я залишуся незмінно єдиною.

- Я теж знаю Рейвана, – промовила впевнено, хоча на ділі це було далеко від правди. - І знаю, що ти його зовсім не знаєш.

Продовжувати цю безтолкову розмову я не бачила сенсу. Саме тому звелася на ноги й попрямувала до своєї кімнати. В голові не було навіть приблизних уявлень, чим себе зайняти. Хороший настрій поволі зникав, а мені це дуже не подобалося. Попри чарівний ранок, жахливий сніданок грозив зіпсувати весь день, і я була серйозно налаштована не дати цьому здійснитися.

- Анно! Анно, зажди! – Лідія наздогнала мене біля дверей до моєї вітальні. - Ми можемо поговорити?

- Авжеж, – кивнула, пропускаючи задихану подругу першою. - Хочеш перепросити за те, що вчора не прийшла? Не варто, я все роз…

- Ох, точно! – вигукнула дівчина, перебивши мене. - Вечірка! Я геть за неї забула, пробач. Астра виявилася такою люб’язною і щирою, що коли запросила нас залишитися на вечерю, я не змогла відмовити. Через насичений день геть вилетіла з голови твоя пропозиція. Ти не повіриш, де я була!

Подруга впала на диванчик і мрійливо всміхнулася, прикусивши нижню губу.

- Там були такі гарячі чоловіки! Невимовні красені, – зітхнула вона млосно, прошепотівши грайливо: - І цілком без одягу. Вони танцювали божевільно непристойні танці – ти б бачила цю красу! А які в них тіла…

- Ох! – видихнула я, вражено затуливши рот долонею. - Навіть не хочу чути деталей! Це огидно. Дивно, що ти взагалі погодилася на таке.

Мене пробрало тремтіння через гаму неприємних емоцій. За кілька секунд я пережила все від недовіри й відрази – до голого сорому й жаху.

- Та поки-инь, – ліниво махнула рукою дівчина. - Цей світ далекий від нашого забитого Мефесу. Тут геть інші, значно простіші й вільніші правила поведінки. Більше можливостей, більше дозволеного. Ніхто мене через це не осудить.

- Й занизько опущені стандарти пристойності та виховання, – вставила невдоволене, раптом констатувавши: - Алейна та Ейра погано на тебе впливають. Будь ласка, менше з ними спілкуйся.

- Ти стаєш схожою на мою матір, – скривилася Лідія. - Але ти не вона, тож не тобі вирішувати, з ким мені дружити.

- Я переймаю на себе роль твого голосу розуму, поки він у глибокій комі, – виправила спокійно. - Схаменися, доки не маєш про що шкодувати!

- Які шкодування, Анно? Вперше з моменту свого народження я почуваюся насправді вільною й отримую цілковите задоволення від свого життя. Тепер воно здається ідеальним, – майже проспівала подруга.

- Я тебе не впізнаю, – жаль кислотою ліг на язик. - Де поділася моя світла й невинна Лідія? Нехай вона повернеться, бо з цією версією тебе я не маю про що говорити.

- Ой, годі цієї драми! Не лише ж я змінилася, – закотила дівчина очі. - Та Анька, яку знала я, ні за що не насмілилася б звабити чужого чоловіка…

Моя рука здійнялася перш ніж я встигла хоч щось промовити. Дзвінкий звук ляпаса розлився тихою кімнатою, наче крик гонга. Вже за мить я сама злякалася свого вчинку, але образа від того меншою не стала.

- Пробач, – видала квапливо.

- Не варто. Тепер, гадаю, ми квити.

Сказано це було настільки байдужим тоном, що я відчула, як обривається в мені щось життєво важливе.

То була ниточка нашого особливого, майже сестринського зв’язку.

- Якщо не готова підкоритися реаліям цього світу, краще повертайся додому, – тим же тоном порадила дівчина. - І не вдавай, що справді повірила, наче Рейван тебе кохає. Він надто недосяжний для таких, як ми. А Алейна не таке вже й стерво, яким здається на перший погляд. Вона хороша, просто злиться через зраду. Й цілком виправдано, дозволь завважити. Згадай себе, коли Орест у свято Серця віддав перевагу іншій, розбивши твоє серце…

- Годі! – прикрикнула я злісно. - Ти нічого не знаєш.

- Я знаю достатньо, щоб визначити, хто тут справжня жертва.

Я важко видихнула, заплющивши очі. В мені поселилося глибоке спустошення і ще більше розчарування.

- Будь ласка, йди, – попросила я тихо.

Нічого не відповівши, Лідія виконала моє прохання й за мить зникла за дверима. Мені ж захотілося добряче поплакати. В носі засвербіло, й на очі набігла волога.

- Не смій цього робити! – долинуло суворе зі сторони вбиральні.

Від неочікуваності здригнулася й перевела туди розбитий погляд, уздрівши похмуру, як грозова хмара, Софі.

- Не смій плакати, – повторила приятелька. - Жодне створіння в цьому домі не гідне твоїх сліз. Навіть псевдоподруга.