Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

- Ну, Насть..

- Завтра, Ірусь, все завтра. На сьогодні в нас вже є плани. – Сказала я, натякаючи про поїздку в лікарню.

До готелю ми дістались швидко, незважаючи на затори. Закинули речі в щойно оплачений номер на трьох, ми попрямували в лікарню, яка знаходилась неподалік. Іра схоже і не помітила, що номер був на трьох, адже нічого не питала і навіть не здивувалась. Схоже вона вже готувалась до майбутньої зустрічі зі своїм колишнім. Підходячи до лікарні, я помітила знайомий силует біля входу, а підійшовши ближче, остаточно впевнилась в тому хто постав перед нами.

- Брендоне. – Першою подалась Іра на зустріч американського друга. – Як же я рада тебе бачити. – Скрикнула подруга і кинулась в його обійми.

- Ірен, люба, я теж радий тебе бачити. – Відповів Брендон, стискаючи в обіймах Іру.

- Привіт, Брендоне! – Слідом за подругою привіталася я, і вмить теж була захоплена в його обійми.

- Настуня, і тебе радий бачити.

- Я теж рада!

- Ти чого? Щось сталось? – Розглядаючи моє сто відсотків набрякле обличчя, запитав Брендон.

- Любовні драми. – Коротко сказала Іра за мене. За що їй вдячна, адже мої слова застрягли глибоко в горлі.

- Поділишся? – Наполягав Брендон.

- Краще ходімо, поки ще час відвідин не завершився. – Швидко переводячи тему, сказала і рушила в лікарню.

Ніс залоскотало від неприємного запаху лікарні. Тут пахло медикаментами, нудотною стерильністю, та різким запахом спирту. Ніколи не любила лікарні. Тут занадто похмуро. А зблідлі лиця хворих явний тому доказ. Ми йшли довгим коридором поки не дійшли до потрібної палати. Звідти вийшла медсестра, і кинула поглядом на нас.

- Серед вас є Іра? – Запитала вона, бігаючи поглядом від мене до Іри.

- Так, це я. – Сказала подруга, ступивши крок їй на зустріч.

- Ходімо, пацієнт на вас чекає. Але прошу, не довго, маєте десять хвилин. Йому потрібен спокій. – Сказала Джес, ім’я якої було вказано на халаті, відкриваючи двері палати.

- Ти попередив, що ми будемо? – Запитала Брендона, щойно ми лишились удвох.

- Так. Я сказав Ліаму, що Іра приїде сьогодні.

- Ти сказав, що вона вже не живе тут?

- Ні. Я вирішив не втручатись, вони мають самі розібратись.

- Дякую, тобі.

- Я зробив те що мав, Насть. – Сказав тепло Брендон, і поклав руку мені на плече. – Ой. – Вигукнув Брендон і потягнувся за телефоном, який задзвонив у його кишені. – Вибач, мушу відповісти, Алексія телефонує. – Сказав Брендон і відійшов. При згадці дружини, його очі аж засвітились. Так само, як світились очі Макса поруч зі мною. Геть забула, що мала написати йому, про те що ми прилетіли. Відкривши сумку, швиденько відшукала телефон, і поспішила набрати повідомлення.

«Привіт, ми прилетіли, все добре. Зараз в лікарні, Іра в Ліама, а я разом з Брендоном чекаємо на неї.», набрала повідомлення і відправила. Через кілька хвилин прийшла відповідь, ніби Макс сидів над телефоном і чекав, поки я напишу.

«Це добре. Втомилась?»

«Трішки. В літаку не вдалось відпочити(.»

«Гамірні сусіди?)»

«Нав’язливі думки про тебе і твою колишню» Написала і затримала палець над кнопкою відправити. Але швидко стерла повідомлення. Іра має рацію, треба дати йому час, і він сам все пояснить. А мені не варто надумувати те, чого поки немає. «Щось типу того.» Написала нове повідомлення і відправила. Глянула на годинник, десять хвилин вже пройшло, а Іра досі не вийшла. Треба її поквапити. «Вибач, мені вже час.» Набрала ще одне повідомлення і швидко відправила навздогін попередньому.

«Напиши, як будете в готелі, я хвилююсь.» Написав Макс, а тілом покотилась хвиля задоволення. Він хвилюється, це добіса приємно. Права Іра, за своє щастя потрібно боротись.

«Обов’язково! Цілую.»

«Цілую, моя мила.» Це всього лише слова, а я ніби відчула його губи на своїх, усмішка розповзлась обличчям, і я була не в силах її стримати. Сховавши телефон в сумку, я підійшла до дверей палати, смикнула ручку на себе, прочиняючи їх. І враз моя щаслива посмішка впала з обличчя, лише згадуй як звали. Те що я побачила, кинуло мене в шок, але вчасно оговтавшись, я змогла лише викрикнути:

- ІРА!!