Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

Пішов одного разу дід у ліс по дрова. Коли біжить дуже гарний козел і став бити під собою землю. Але в цей час ішов якийсь чоловік із лопатою, то козел побіг далі в ліс.

— Будь добрий, чоловіче, покопай у цьому місці, — попросив дід.

Тільки три рази копнув чоловік, як лопата об щось стукнула. То було золото.

— Дякую тобі, — сказав дід. — За твою роботу дам тобі половину цього золота.

— Це моє золото, я його викопав, — відказав чоловік.

Стали вони між собою лаятись. Оскільки з їхньої лайки нічого не виходило, то вирішили вони піти в місто, до судді.

Суддя віддав золото чоловікові, а діда посадив у тюрму.

Вночі приліз до діда той змій, якого він перевозив, і вкусив за ногу. На другий день нога в діда так розпухла, що вже подумали, він умре.

Вночі знову приліз до діда змій і дав йому лікувальних листків. Від цього листя на другий день вся нога в діда стухла. Так що й сліду від рани не залишилося.

А змій тієї ж ночі приліз до жінки судді, укусив її за ногу. На другий день у неї так розпухла нога, що вже думали, жінка помре. Тоді головний над тюрмою сказав судді, що в діда від чогось зникла така ж опуха. Покликав суддя діда й питає:

— Від чого в тебе втухла нога?

— Змій мені такого листя приніс.

— Де те листя? — питає суддя.

Показав дід листя, приклав до ноги жінці судді, і нога стухла.

— За що змій приніс тобі цього листя? — запитав суддя.

Тоді дід розповів, як перевіз він змія й кізку.

— А кізка що тобі дала?

– її козел дав мені те золото, яке ти віддав чоловікові, — відповів дід.

Тоді суддя послав догнати чоловіка, забрав у нього золото й віддав дідові, а чоловіка посадив у тюрму.

Як вийшли на небі зорі «Віз»

Колись дуже давно, а де саме — невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вода, і люди без води почали хорувати та мерти. В тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-навсього одна дочка. Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то знайшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі натрапила вона на другого, такого ж саме; потім на третього, четвертого і, в кінець, на сьомого. Всім давала пити і всіх одволала од смерті. Води зосталося у неї тільки на самому денці.

Йшла вона, йшла по дорозі та сіла відпочивать, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли перекинувсь той глечик, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали вони на небі.

Ото ті зірки і єсть «Віз», або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька, так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.

Чому в морі є перли і раковини

Кохалися дівчина з хлопцем. І дівчина була багата, бо в неї батько був цар. А хлопець з бідної сім'ї. Вони довго дружили і захотіли одружитися.

Але батько дуже любив свою дочку і хотів, щоб вона була щаслива й добре жила, не хотів віддавати за бідного. І потім, коли вони вже домовилися з батьком, щоб одружитися, батько казав дочці: «Добре, гаразд». А сам потай підшукував дочці багатого хлопця. І потім вона казала:

— Скоро, тату, буде в нас весілля?

А батько казав:

— Скоро, скоро, підожди, тобі пошиють гарне плаття, придане підготують.

І потім дівчина вже побачила, що батько щось затіяв недобре. Вона все зрозуміла. Пішла на берег моря, сіла і роздумує. Вона знала свого батька дуже добре і знала, що як він щось захотів, то вже від того не відступить. І подумала, що краще померти, ніж жити з тим багатим хлопцем.

Вона сиділа — і раптом випливла здорова золота черепаха. Вона сказала:

— Хто хоче лишити цей світ, то візьміть цей камінь, розбийте його — і там буде голка. То уколіть нею палець. — І викинула такий камінь, який переливався на сонці.

Дівчина взяла той камінь і розбила. Його розбити було легко. І взяла голку і вколола нею палець. Потім їй було дуже боляче, то вона заплакала, її сльози потекли в море і стали перлинами. А кров потекла теж в море і стала раковинами. Відтоді в морі є перли і ракушки.

Чому в кожному замку є колодязь

Дехто подумав би, що в кожній кріпості — і в Ужгороді, і в Мукачеві, і в Хусті — колодязі були для того, аби витягати воду. То правда, що коли була облога, то із колодязя брали воду, бо інакше носити не могли. Айбо у кріпостях колодязі були й для іншого діла.

Коли вже видко було, що кріпость піддасться, князь і близькі до нього люди знали, де і як треба спустити з колодязя воду, а самі, як вода утекла в ріку або куди, спускалися на дно, відчиняли двері, які попід землю вели далеко за кріпость, у хащу або куди.

Морські люди

Як-то, кажуть, впіймали морську людину, а його впіймати дуже важко, тому що будь-яку сіть хвостом розріже, він у нього як пила, гострий. Так то кажуть, впіймали його та жив він у кадушці три дні, сидить, зігнувся, очи витаращив і ретельно так дивиться, а така ж, кажуть, людина, тільки замість цицек — плавники, як у риби. Як випустили його у море, так він як пірне, а як потім з води та як загогоче, плавниками б'є, як долонями, тільки нічого не каже.

Прокляте болото