Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"

Але все виглядає значно простіше, якщо згадати про Ясу Чингісхана. Певно, на той час юному Василю ще не виповнилося 16 років. Та й московському баскакові Булату потрібно було приглянутися до молодика. Він не мав потреби поспішати з вирішенням цього питання.

Тільки в 1433 році хан Золотої Орди Улу–Мухаммед прийняв рішення призначити Василя Темного Великим московським князем. Послухаймо, як це відбувалося:

«Василь доводив своє право на престол… за яким син після батька, а не брат після брата мав успадковувати Велике Княжіння. Дядько… посилався на літописи і на заповіт Дмитрія Донського, де він (Юрій), у випадку смерті Василя Дмитровича, названий його спадкоємцем. Тут Боярин Московський Іоан став перед Махметом і сказав: «Царю Верховний! Благаю, дозволь мені, смиренному холопові, говорити за мого юного Князя. Юрій шукає Великого Княжіння за старими правами Російськими, а Государ (??? — В. Б.) наш — по твоїй милості, відаючи, що воно є твоїм Улусом: віддаси його, кому захочеш. Один вимагає, другий благає. Що значать літописи й мертві грамоти, де все залежить від волі Царської» [41ьтом V, с. 135].

Йшов 1433 рік, і Московія була звичайним рядовим улусом Золотої Орди. Хто сьогодні може заперечити М. М. Карамзіну? Адже слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. І на другий безсумнівний чинник звертаю увагу: у 1433 році Московським улусом Золотої Орди беззастережно правив баскак Булат. Сидів, як нагадав М. М. Карамзін, «Баскак Московський у (своїм) Улусі», тобто в Москві, у Кремлівському палаці. Таким способом творилася російська брехня. У нашому випадку — через напівправду. Адже, сказавши про московського баскака, М. М. Карамзін промовчав про його Московський улус.

Маючи можливість вибору, хан Золотої Орди Улу–Мухаммед обрав Василя Темного. Таким чином було створено фундамент для виникнення «Шем’якиного заколоту» в Московії. Тому що Улу–Мухаммед порушив постанову, якою хан Тохтамиш у 1391 році, після знищення Бекбулата і його сподвижників, установив черговість правління Чингісидів у Московському улусі.

Князь–оглан Юрій Дмитрович був принижений і другим повелінням хана Улу–Мухаммеда. Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Махмет оголосив Василя (Темного. — В. Б.) Великим Князем і велів Юрієві (Дмитровичу. — В. Б.) вести під ним коня: стародавній звичай Азіатський, яким позначалася влада… (одного. — В. Б.) над його підручними або залежними Князями» [41, том V, с. 136].

Я не став докопуватися, чому саме таке рішення в 1433 році прийняв хан Улу–Мухаммед. Це питання не входило до сфери мого дослідження. Мені лише хотілося показати повну взаємозалежність усіх подій, що далі сталися в Московії, з подіями, які відбувалися в Золотій Орді. Бо в єдиній державній системі все взаємозв’язано.

У Золотій Орді й після 1433 року тривала боротьба за владу. На її арену проти Улу–Мухаммеда висунувся Кичі–Мухаммед. Послухаймо російського історикам. Г. Сафаргалієва:

«Кичі–Мухаммед, син Тимур–хана, до цього перебував десь на сході й був проголошений ханом після вбивства Барака. «Мухаммед–Султан, син Тимур–Хана, сина Кутлук–Тимура, — пише Гаффарі, — за рішенням емірів сів після вбивства Барака на царство в 834 (19. IX 1430 — 8. Х 1431) р.»…Російські літописи відзначають появу Кичі–Мухаммеда в західному улусі навесні 1433 року, не вказують місця перебування його. Під час війни з Улук–Мухаммедом в 1437 р. він вирушив на захід з району Астрахані, яка вважалася «юртом Тимур–Кутлука», де він, мабуть, перебував у 1433–1437 рр.» [56, с. 237].

Не стану описувати весь хід боротьби двох гілок роду Чингісидів за владу в Золотій Орді. Лише зверну увагу, що князь Галицький (Галич–Мерський) Юрій Дмитрович загинув у 1434 році. А його сини Василь Косий і Дмитро Шем’яка відразу ж стали на бік Кичі–Мухаммеда, який оволодів столицею держави — Сараєм. Зрозуміло, Василь Темний вагався з вибором. І це цілком природно, бо новий цар держави міг і не підтвердити титул Великого князя.

Але не варто забувати про Улу–Мухаммеда, який спирався на війська свого роду. Програвши Кичі–Мухаммеду, він відступив на північний захід Золотої Орди й осів на зиму 1437–1438 року в місті Белеві. Послухаймо професора М. Г. Сафаргалієва:

«Хан Улук–Мухаммед після вигнання його з Дешт–і-Кипчака зі своєю ордою пішов на північ і… осів у… місті Белеві, «зділа собі ледян град із ріки волочая товстий лід, і осипа снігом, і водою поляше» [56, с. 214].

Приблизно так само подає цей матеріал і М. М. Карамзін. Але далі виклад подій московитами цілком спотворений, наповнений «доважками брехні». Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Великий Князь наказує йому негайно відійти від країв Російських… Василь послав туди численну рать, ввіривши її братам, Шем’яці й Дмитрію Красному (синам свого ворога. — В. Б.)… від Москви до Белева не залишивши жодного поселення уцілілим: скрізь грабували, відбирали худобу, маєтки і навантажували вози здобиччю… Приступивши до Белева, Московські Воєводи відкинули всі мирні пропозиції Махмета… Воєводи Московські не хотіли нічого слухати. «Отже, дивіться!» — сказали Князі Махметові, піднявши голос і перстом показуючи їм на Російських воїнів, які в цю хвилину натовпами втікали від міських мурів, гнані якимось раптовим жахом… Моголи… поскакали за Росіянами (московитами. — В. Б.), сікли їх, топтали…» [41, том V, с. 143].

Професор М. Г. Сафаргалієв, цілком сприймаючи й підтримуючи московську брехню і навіть захищаючи її, лише дещо уточнив: «…московська рать… налічувала 40 тис. осіб. Після поразки від цього війська, за словами Львовського літопису, уціліла лише невелика частина» [56, с. 245].

А тепер звільнимо матеріал від московських «доважків брехні». Поставимо всі події в логічну послідовність і залежність. Отже, цілком природно, що самі московити не могли рушити зі зброєю на свого законного Царя. Робити щось подібне не могла дозволити московська церква, оскільки, згідно з канонами, Цар (хан) Золотої Орди був посланцем Бога на землі. Тобто представники нового царя Кичі–Мухаммеда «переконали» московських князів і митрополита, що за Божою згодою на троні сів новий цар, а старого, з Його волі, належало скинути і покарати. Тому похід проти Улу–Мухаммеда благословив митрополит. Особисто! І не інакше!

Такою є логіка подій. Вона не сприймає московської брехні. От чому війська Московського улусу, за велінням хана Кичі–Мухаммеда, очолювали вірні новому ханові сини Юрія Дмитровича.

Однак хан Кичі–Мухаммед не змістив Василя Темного з Московського княжого столу тому, що Василь Косий і Дмитро Шем’яка не виправдали його довіри