Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Щоразу, відвідуючи казино, ти платиш данину своїй невдачі.

Одного разу ми вийшли з казино, розташованого біля річки. Наші кишені були напхані грошима, і ніхто навіть не намагався відібрати їх у нас. Після ночі, проведеної в прокуреному і задушливому салоні, ми не могли надихатися повітрям, тому вирішили прогулятися.

Ми спускалися кам’яними сходами. Раптом Костя угледів напівголого чоловіка на одній зі стін набережної і запитав його:

— Ти часом не морж?

Той зняв годинник і вже було похитнувся, щоб злетіти сторч головою і розбити крижане склепіння річки, як Костя закричав: «Зупинись!»

Він з Мишком прожогом підбіг до невідомого, схопив його за руку і не дав упасти вниз. Чоловік тремтів і скиглив як побитий пес.

— Що сталося? — запитав Мишко.

— Ка-зи-зи-но, — простогнав той.

— Ну то й що, — відповів Мишко.

— Вони… Я… Мені… Вони… Всі… Не знаю… — невідомий знову зробив спробу кинутися у воду.

Але Мишко з Костем і цього разу стримали його.

А потому Костя запитав:

— Скільки?

— Сорок дві тисячі.

Ми дали йому майже п’ятдесят і вкотре відкупилися від невдачі.

Ну а стосовно «головне вчасно зупинитися», скажу відверто: це брехня, таке можна почути тільки від людей, які жодного разу не були в казино. Як можна зупинитися, коли ти віриш у те, що після наступної ставки удача поцілує тебе в губи? Як можна взагалі грати, якщо не вірити, що ще трішечки — і ти виграєш?!

— Ходімо у готель, — сказав я Мишкові, — забери залишок, а я через хвилину наздожену тебе.

— Добре.

Мишко попрямував до виходу.

Я ж приготував п’ять ставок. Однак якщо тобі не пощастило кілька разів, то поспіль ситуацію важко змінити.

Після чотирнадцяти останніх конів, за моїми припущеннями могли виграти тільки «чотири», «двадцять один», «два», «двадцять п’ять» або ж «сімнадцять». Я поставив на всі ці п’ять чисел і програв, бо кулька зупинилася на «тридцять одному».

— Виграло «тридцять один», «чорне».

— Здорово.

У мене залишилося всього чотирнадцять фішок, і я сказав Яні:

— Спускайся вниз і візьми в нашої охорони всі гроші, які у них є. Хоч гривнями, хоч фунтами, хоч доларами, візьми і принеси сюди.

Охоронці виявилися людьми грошовитими і зібрали для Яни майже дев’яносто тисяч. Правда, спершу вони подзвонили Льоні і сказали:

— Хлопці — ваші друзі — програють і просять у борг.

— То позичте їм, — відповів Леонід. — Якщо раптом щось станеться, я сам поверну вам позичену суму.

— Дев’яносто тисяч, — сказала Яна, коли підійшла до мене.

— Чудово, — мовив я і програв їх. У мене залишилося дев’ять фішок. Аж тут повернувся Мишко.

— Триста вісімдесят тисяч, — сказав він, висипаючи переді мною вже поміняні на фішки гроші.

— Супер, — відповів я і упродовж двадцяти трьох хвилин програв і їх.

— Усе, — сказав я.

— Класно, — мовив Мишко.

Ми закурили, круп’є запустив кульку на новий кін.

Що поробиш, ми не тільки програли все, що в нас було, а й заборгували півтора мільйона Льоні і дев’яносто тисяч його хлопцям.

Це було фантастично. І це не могло не бадьорити.

І я був вдячний Мишкові за те, що він мовчав.

— Цікаво, тут можна закласти годинник і запонки? — запитав я.

Грошей більше не було. Ні цента. І я міг жартувати.

— Гадаю, ні, — сказав Мишко.

— Я такої ж думки. Ну що, — я встав і загасив сигарету, — ходімо?

Аж тут маленька добра фея Яна відкрила сумочку і витягла звідти невелику пачку грошей. Ті заповітні дванадцять тисяч доларів, що ми з Мишком дали їй на самому початку нашого знайомства.

Витягла, поклала на стіл і сказала:

— Візьміть.

— Не треба, — заперечив Мишко, — вони ще пригодяться тобі.

Але круп’є вже підсунув лопаткою гроші до себе і повернув нам замість них усього одну фішку.

— Робіть ваші ставки.

Я кинув фішку на стіл:

— «Десять».

І ми виграли, відразу триста двадцять тисяч євро.

Отже, висновок: ті, хто вірить у прикмети, а за однією з них ніхто ніколи не програє позичених грошей, мають слушність.

— «Двадцять два».

— Ставок більше немає. Виграло «двадцять два», «чорне».

— От тобі й на, — мовив Мишко.

А я сказав:

— «Двадцять шість».

Круп’є зробив ставку — і ми знову виграли.

А потому ще одинадцять ставок поспіль.

Ми вийшли з «Царського полювання» і винесли з собою майже три з половиною мільйони.

Двоє охоронців з невеликими автоматами провели нас до нашого лімузина і, відмовившись від чайових, побажали нам Удачі.

— Ну? — запитав Льоня, коли ми ввійшли в його офіс.

Йому вже повідомили про наш програш. Тому Мишко мав усі підстави, щоб здивувати його. Він поставив на стіл кейс і два паперових пакети, у які працівники «Царського полювання»