Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що це? — здивовано запитав Льоня.
— Гроші, — відповів Мишко.
— Клас.
— І я так кажу. Порахуємо?
— Аякже.
Нам принесли невеликий апарат для підраховування купюр.
Ми одразу ж віддали Льоні півтора мільйона.
Наша ж частка склала мільйон вісімсот тридцять чотири тисячі справжнісіньких, новесеньких, що тішили вухо приємним шелестінням, грошей.
— За це варто випити, — сказав Льоня.
Мишко подивився на мене і кивнув на знак згоди.
Розділ 54«Прощання»
Ми везли Яну в аеропорт. Погодившись на пропозицію Льоні, ми збиралися залишити столицю іншим шляхом. Яну ж вирішили відправити літаком.
— То куди ти поїдеш?
Вона знизала плечима.
Ми були багаті і могли забезпечити її майбутнє, давши двісті п’ятдесят тисяч. Для сімнадцятилітньої дівчини, яка вирішила почати доросле життя, це були величезні гроші.
— Не знаю.
— А де б ти хотіла жити?
Вона знову знизала плечима.
— Їдь у Францію, — порадив я. — Житло там не таке вже й дороге. Покладеш гроші в банк. На їжу і розваги вистачить. Захочеш, оплатиш навчання і вчитимешся.
— Добре, — погодилась вона.
Трохи більше семи тисяч — і от вона вже стоїть з квитком Північна Столиця-Цюрих-Париж, іноземним паспортом і кейсом, повним грошей, біля входу в один із терміналів гуркітливого аеропорту.
— Усе буде гаразд, — заспокоював її Мишко. — У тебе є візитка Льоні. Раптом щось — дзвони йому, він допоможе, а ні — знайде мене.
«Продовжується реєстрація на рейс…», — оголосила посадку диспетчер.
— Ну, — сказав я, — пора цілуватися?
Життя навчило мене досить легко сходитися з людьми і так само прощатися. Я звик до цього.
І раптом Яна сказала:
— Ні.
— Тобто? — запитав я.
— Ось, — дівчина простягнула мені кейс із грошима, — візьміть.
Я не зреагував на її прохання, вона поставила його біля моїх ніг.
— Я не хочу їхати.
Я промовчав.
— Візьміть гроші. Всі-всі. Тільки залиште мене.
— Але навіщо?
— Я так хочу, — відповіла вона.
Я глянув на Мишка, сподіваючись знайти підтримку, але він тільки усміхався у відповідь.
— Ми не граємось у дитячі ігри.
— Я знаю.
— Ми повертаємося в місто, де за повернення нас обіцяли убити.
— Я знаю.
— А якщо нам удасться здійснити задумане, то найближчі років п’ятнадцять ми житимемо, не маючи ні постійного житла, ні справжніх імен.
— Я не боюся цього.
— Але ж це небезпечно.
— Пусте, — мовила вона.
Мені забракло повітря. Я не знав, що сказати.
А Мишко зауважив:
— Ти говорив «через десять років».
Я підняв кейс, він узяв Яну за лікоть і ми повели дівчину до виходу з аеропорту.
2Леонідові хлопці вивезли нас з міста на своїх машинах. Проїхавши майже сто вісімдесят кілометрів, вони попрощалися з нами на малюсінькій станції крихітного містечка, не позначеного на жодній карті.
А через дві години ми сиділи в купе потяга, що віз нас до Нашого Рідного Міста. До міста, у якому власники чотирьох казино заборонили нам з’являтися.
ЧАСТИНА П’ЯТА«Повернення великої купи грошей»
Це тільки здається, що можна пробачити будь-кому. Але навіть загнавши образу глибоко у свідомість, ти однаково згадуватимеш про неї, хоча і будеш робити вигляд, що нічого не сталося:
— Дурниця. Ну подумаєш, забрали всі гроші і позбавили житла.
От саме з цих міркувань, повертаючись до Рідного Міста, ми їхали всю ніч мовчки, а вранці, коли вийшли на платформу, я не зміг стриматися і сказав:
— От ми і повернулися.
В юрбі зустрічних людей ми запримітили Гошу і Тошу.
А коли ті підійшли до нас, Мишко усміхаючись, запитав:
— А чому без квітів?
— Зате з хорошими новинами, — мовив Гоша, потискуючи нам руки.
— Ви без багажу? — поцікавився Тоша.
— Майже.
— Тоді ходімо до машини.
Розділ 55«Зрада»
Гоша і Тоша були бійцями з досвідом, а тому, підшукуючи для нас житло, у якому ми могли б жити разом, і переслідуючи одну ціль — щоб нас не могли знайти, — надибали будинок з усіма вигодами для нас.
Колись для того, щоб посадити Тошу і Гошу у в’язницю, міліціонери витратили майже рік на їхні пошуки. Саме тоді хлопці придбали найцінніший досвід гри «зайшов у квартиру — і зник», тепер він знадобився і нам.
Вони привезли нас до невеликого будинку під дахом-башточкою майже в самому центрі міста. Незаселений перший поверх. Виходиш з ліфта на третьому поверсі, розділеному на три майданчики за кількістю квартир, розташованих на ньому, і крадькома, не помічений сусідами, заходиш у квартиру. Це було безпечно і дуже
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.