Читати книгу - "Калейдоскоп часу"

що, а точніше – хто? Ми – молоде подружжя, що розвивається, для нашого зростання та стабільності необхідно віднайти гідне фінансове сприяння. Гроші не головне, так. Але інакше марудно жити, якщо без грошей, а, Шунько, ти погоджуєшся?» – «Тобі запропонували роботу? І ти погодився на неї вийти?» – «На роботу, звісно, марш-марш! Я це давно вирішив. Неодмінно на роботу. Але зараз я про інше тобі товкмачу. Сьогодні ввечері Шунька буде працювати. Робота в Шуньки буде весела-превесела, чудова-пречудова, навіть не робота, а розвага! Ще й платитимуть. Казанову пам’ятаєш?» – «Не те щоб пам’ятаю, але начувана-начитана». – «Ха-ха-ха. Дуже смішно, мала. Дуже. Я Хазановича маю на увазі, якщо ти дійсно не второпала». – «Це пухкий такий? Він ще шекерявить? З носом, що схожий на крутий трамплін для гномиків? Твій колишній однокурсник?» – «Ну так. Я тебе йому продав на вечір». – «Що ти, коханий, зробив?» – «Продав же, кажу. Двісті баксів на шляхах нашої великої Батьківщини не валяються, сама розумієш. А якщо і валяються, то не на моєму життєвому шляху. Усе десь на чужинних узбіччях». – «Я, можливо, щось недочула, але мені здається, що ти вже зовсім охрінів. Пішов ти!» – «Шунько, ти чого? А… дурна, от дурна. Іди сюди. Я ж не в тому смислі тебе продав, заспокойся, хочеш лапку тобі дам, слугуватиму, хочеш? Скажи мені: «Голос». І я миттєво: «Вав-вав-вав!» Сідай, поговоримо!» Я сіла.

«Продовжимо. Донька Альбіни, Орися, – народжена для опери. Маленька принцеса, яку створено для постійного захоплення. Вродлива, витончена, гармонійна. Необхідно попросити дівчинку, щоб вона щось заспівала… Син Альбіни – Назарій – тоскний підліток без хисту та харизми. Йолоп. Тому можна не звертати на нього ніякої уваги. Ось воно! Нарешті. Полегшення яке. Дякую тобі, Назарчик, суспільство та Батьківщина в особі мене тебе ніколи не забудуть…»

Казанові було необхідно привести додому дівчину. Свою кохану дівчину. На цьому наполягала його мати – пишногрива та цицькаста Галя. Тому що для Казанови настав час одружуватися та залишати материнський дім. Тому що Казанова брехав цілий рік, що зустрічається з дуже інтелігентною, рафінованою, приємною дівчиною, легкою та наївною, з родини творчої інтелігенції, майбутньою акторкою. З квартирою та перспективами. Великими. Тому мати вирішила, що зволікати з одруженням небезпечно, треба познайомитися та доручити цьому янголу свого сина. «Слухай, коханий. Легка – це ще я зможу. Але яка з мене наївна?» – «Боже мій, люба, я тобі як сценограф кажу, немає нічого простішого, ніж зобразити наївність. Треба частіше кліпати віями. От і всі премудрості». – «Якщо я часто буду кліпати віями, то в мене з незвички проросте ячмінь на оці». – «У, це аргумент. Але не хвилюйся, я тобі скручу дулі, і він вщухне. У цьому можеш на мене покластися. Цілком. Ще буду говорити: «У вовчика боли, у зайчика боли, а в Шуньки не боли». Не буде в тебе ніякого ячменя, не вигадуй. Все-все-все! Не сперечайся, це тобі не личить! Казанові я відразу сказав, що в мене є дивовижна дівчинка, яка йому підходить на сто відсотків, майбутня акторка, яка може вдавати із себе все, що заманеться. Вродлива, не білявка. На цьому я наголосив, тому що його жіночі родичі мають щось проти білявок. Бачиш, як славно все склалося? Те, що ти не білявка і їм білявки не подобаються. А якщо б ні? Довелося б витрачати гроші, перефарбовувати тебе. Зараз він прийде. Казанова. Щоб тебе проінструктувати. Скаже тобі, як поводитися, що вдягти». – «Ще й що вдягти він мені буде диктувати?» – «Ну а як ти думала, Шунька, це ж він тебе вигадав, а не я, і тим більше не ти. Він чітко уявляє, що і як. Так що доведеться відповідати його стандартам».

«Слухай, а може, не треба в це влазити?» – «Звідки в тебе таке панство – розкидатися грошима? Знаєш, що східна філософія говорить? Якщо тебе знайшли гроші – усміхнися їм та візьми як належне. А ти що робиш? – Я всміхалася. – Так справді краще. Концентруйся на справі, ти – акторка, ти на все здатна, ти – улюблена дівчина Казанови». Я зітхнула. «Ох, добре, але все-таки який він неприємний. Якщо тобі так закортіло мене продати, чого б не продати мене комусь виразнішому?» – «Слухай, усе грає на нас. Творчі натури, як ти в даному випадку, часто захоплюються усілякими потворами. Це аксіома. І потім, кохана, мені як твоєму чоловікові безпечніше продати тебе уроду, ніж красеню. Хто знає, як у тебе склалися б стосунки із красенем? А так я в безпеці. Потім, слухай, тобі з ним не фотографуватися і не цілуватися навіть. Ти сором’язлива та наївна, не забувай. Не такий уже це подвиг – кілька годин побути з Казановою та його родиною в закритому приміщенні. Що це з тобою відбувається? Надвечір ти стаєш такою вередливою, жах. Годі капризувати. Давай краще будемо кохатися». – «Чекай. Слухай, а що з його носом? Він вірмен чи єврей, твій Хазанович?» – «Чого ти відразу так некошерно висловлюєшся, га, мала? Не помічав за тобою проявів антисемітизму. Але якщо ти вже така непримиренна із сіоністською змовою, то інформую: Хазанович не єврей, а білорус. Ніс йому зламали в бійці, ще в дитинстві».

Якщо ніс Хазановичу і зламали під час бійки, то цей зухвалий напад було здійснено на всю його родину і в усіх постраждали носи. Це перше, що промайнуло в моїй голові, коли я побачила наче розплесканих по стінах Галю, Альбіну, Орисю та Назара. На Назара гримнули, і він зник. Моєї появи чекали. Галина й Альбіна насувалися на мене з обох боків, і я зрозуміла, що саме зараз їхні дивовижні цицьки зійдуться на моїй шиї, і голова моя опиниться в цих еротичних лещатах. Закортіло підстрибнути вище, що я і зробила. «О, ви з циркової династії?» – запитала мене Альбіна-поціновувачка мого стрибка, що вже встигла морквяною помадою заплямувати мій светр. «Дівчинко наша, як нам кортіло побачити вас, торкнутися, ми вас чекали з таким тремтінням душі», – засоловейкувала Галина, так старанно й голосно вимовляючи кожне слово, наче збиралася повідомити ближніх про землетрус. «Це Олександра принесла вам, мамо, і тобі, Алько». Казанова подарував дамам ним же придбані троянди. «О, як це мило, але я надаю перевагу трояндам, крупнішим за ці, ха-ха, Сашенько, це вам зауваження на майбутнє. Ви ж бачите, які ми