Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Але не захочете так розпочинати свою кар'єру на новій посаді, — світляк, безумовно, відчув силу, що торкнулася його щитів, і звузив очі.

— Так, я усвідомлюю, що це може затягтись, і ми згаємо час, необхідний для інших, нагальніших справ, пане Віславе. Польське коріння, так?.. — Златан зробив паузу і з шаленим задоволенням дістав із кишені нові, гладенькі, тонкі рукавички судді й натягнув лише одну — на праву руку, бо пов'язка на лівій не дозволяла цього зробити. — Усе-таки нема нічого кращого за індивідуальний пошив!.. Отож, до справи. Ваша сила на мене не подіє, бо я наразі маю аномально багато енергії, якої вам не виснажити, — провадив він, клацаючи пальцями. — Щодо моєї сили — варто перевірити, — Златан стишив голос до погрозливого шепоту і, відкинувши показне звертання на «ви», видушив: — Я планую не залишити на тобі живого місця.

Він помітив, як в очах суперника б'ється підозра. Нехай на кілька секунд, але вдалося похитнути Вартиного вбивцю.

Поки світ сповільнився, Златан відкинув усе, що міг би наказати світлякові «іменем суду». Не час випробовувати силу волі та опір такого сильного мага — можна й програти. Другого шансу на атаку Віслав уже не дасть.

Тож суддя чеський просто стиснув здорову руку в кулак і зацідив світлому кандидатові в голову з криком: «Це тобі за Варту!» Щити суперника розсипалися під тиском часової аномалії. Голова світлого різко навіть для сповільнення часу сіпнулась праворуч і вдарилась об стіну. Посипалася штукатурка, здійнялася курява. Час зірвався вперед. Світляк похитнувся. Шарпнув рукою стіну і роздер долоню. Відступив на кілька кроків назад, але втримався на ногах.

— Я мав би відразу здогадатися, що за твоєю показною інтелігентністю ховається черговий пітьмавий виродок, — прохрипів із навісною усмішкою Віслав, спльовуючи слину і кров.

— Уже не ховається, — вдоволено відказав Златан, відчуваючи, як саднять від удару кісточки пальців. Він не став чекати, доки світляк дасть відсіч.

***

Варта була зла як чорт: Златан повернувся додому надвечір і «потішив» її обсмаленою раною через усе лице, величезними синцями й вивихнутим ліктем.

— Не думала, що оце такий вигляд повинні мати пафосні й могутні судді, — лаялася вона, вправляючи йому лікоть, що вже напух та почервонів.

— Я віддавав борг, — простогнав Златан, силкуючись усміхнутися.

— Віддав, я так бачу, сповна...

— Так. Плюси недоторканності судді — можна набити пику кому завгодно, і це зійде з рук.

— Їй-богу, та ви гірші, ніж школота!.. Не думаю, що Емек чи Фелікс часто користуються цією можливістю.

— Не турбуйся, за них це роблять інші. А я та мій суперник іще надто молоді, щоби відмовлятися від такого задоволення... — маг обережно поворушив рукою і з полегшенням відкинувся на спинку дивана. — До того ж мені треба було дізнатись якомога більше про силу опонента. Найкраще — побачити її наживо й у дії.

— Про Доротею дізнався, молодий ентузіасте?

— Думаєш, я мав час хоча б видихнути?

— Ну, бити пики — мав, — зауважила Варта, але вирішила припинити суперечку, бо що зроблено — те зроблено. — Тож повтори: завтра на засіданні Конгломерату я заявлю, що в мене є справжній артефакт і ми вже можемо провести ритуал?

— Саме так. А я підтверджу це, — кивнув Златан. — А тепер ходи сюди, нехороша чаклунко. Будемо складати геніальні плани, якими я маю твердий намір ділитися з тобою віднині й назавжди.

***

— Шановне товариство, іменем суду прошу слова, — Златан, попри мінімум сну, якимсь магічним методом умів зберігати бадьорість. Коли він вийшов до трибуни на засіданні Конгломерату, то видавався ні краплі не втомленим.

Варта сиділа в задніх рядах як «кандидатка на пост Вартової» і відверто позіхала, вислуховуючи звіт польської делегації про поїздку.

— Пошук артефактів, до якого я теж був залучений, дав мені змогу відкрити кілька важливих деталей. Зокрема, щодо хранителів...

Дівчина знайшла поглядом Горачека — батько Лукаша напружився, проте Златан у його бік навіть не дивився і вів далі:

— Одне з відомих умінь хранителів під назвою Архів використовували здавна для того, щоби приховувати інформацію, на яку можуть зазіхати вороги. Приховувати так надійно, що її неможливо знищити в будь-який спосіб. Історія знає численні випадки, коли саме Архів дозволив установити істину в спірних питаннях. Зокрема, дублінський інцидент 1915 року...

— Пане Богуміне, ми тут зібралися не для того, щоби вислуховувати підручники, — пробуркотів польський правлінець, який теребив свій годинник.

— Авжеж, пане Юліуше, — Златан блиснув усмішкою. — Проте я вважаю за потрібне нагадати про таку важливу деталь, перш ніж ми підемо далі. Оскільки, як показує практика, частина нашого товариства забуває про базові постулати чаклунського правління. Отже, Архів — це неспростовний доказ. Чи всі згодні зі мною?

— Так, — пробубонів австрійський суддя. — Такі дані варті довіри.

— Проте витяги з будь-якого Архіву не можна розглядати без контексту, — зауважив Емек, мружачись.

— Чудово! — Златан клацнув пальцями. — Контекст буде. А саме: нещодавно Прагою прокотилася хвиля викрадень магів та алхіміків, про яку, як мені відомо, чеська фракція не вважала за потрібне повідомити. Так, пане Дворжаку? — іронічний погляд мага наштовхнувся на кам'яне лице чеського правлінця.

— Внутрішні справи нашого регіону не потребують винесення на загальний розгляд, пане Богуміне, — спокійно відповів той. — Ми змогли розв'язати всі питання самотужки. Звіт трохи затримався через нещодавні втрати фракції, але ви отримаєте його найближчим часом.

— Дякую за відповідь, — усмішка мага загострилася. — Чекатиму на звіт. І можете, до речі, вже звати мене суддею Златаном... Тож дозвольте продовжити. У результаті розслідування, проведеного мною за підтримки празьких темних та світлих, ми знайшли викрадачів і встановили, що вони уклали угоду з чеською фракцією. Згідно з цією угодою, зловмисники мали підтримку у викраденнях, а у відповідь допомагали наповнювати казну фракції. Така взаємовигідна співпраця стала можливою, бо викрадачі мають деякі унікальні навички, як-от пошук втрачених цінностей. Але натомість вони потребують... — чех зробив ефектну паузу і блиснув усмішкою. — ...крові. Крові чаклунів, яка особливо їм смакує.

Златан сперся обома руками на трибуну і нахилився вперед, перекрикуючи чехів, які зірвалися з місць.

— Я сам зустрічався з кровопивцями. Хоча для багатьох із вас, окрім румунської фракції, ці створіння — радше легенда, ніж реальність, але вони існують. Їм мої співвітчизники фактично продавали