Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш"

Раніше я могла з повною упевненістю сказати, що за подібну витівку мене будуть сварити. Раніше я б сказала, що покарання було б на стільки суворим, що я б не захотіла більше ніколи виходити з дому. І тут справа була не тільки в тому, що я втекла і що мене не було понад два тижні. Це, звичайно, теж.Був ще випадок з Гаспаром. А я впевнена, що цей козел все розповів дядькові. У мене теоретично була тільки одна причина не втікати з будинку в той день - це побачити його ганьбу.

Я приїхала додому на наступний день після розмови з дядьком телефоном і морально готувалася до того, що буде. Але на подив нічого не було. Тобто ось взагалі нічого. Ні відразу, ні через годину, ні на наступний день.

Спочатку мені здалося це дико дивним, але потім я зрозуміла одне: Гаспарів було багато. Але ось я, ту, яку можна було вигідно запхнути вигідному мужику, була у дядечка одна. І ох, як він, напевно, злякався, коли я втекла. У нього ж уже були такі плани на мій "викуп". Не здивуюся, якщо він вже подумки рахував гроші й свій прибуток після мого шлюбу з Гаспаром, а тут така несподіванка: Андріана втекла.

Тепер-то він зі мною возився як з писаною торбою. Звичайно, це ж в першу чергу турбота про його ж гроші. Дядечко навіть дихав обережно в мою сторону. Знав би тільки він, що як би він не старався, я не збиралася перебувати в цьому остогидлому мені будинку більше, ніж було потрібно.

Я удавала, що відмінно відпочила у подруги, відсутність якої було легко перевірити, але ніхто навіть не намагався мене цим дорікнути. Навіть Саманта поводилася тихіше води, нижче трави. Думаю, що дядечко її гарненько обробив, щоб ця дурепа не давала мені навіть приводу втекти. Ще раз.А я вже ледве стримувалася. Дні рахувала до приїзду Габріеля.

Мені хоч і плювати була на двоюрідну сестру рівно на стільки, на скільки їй було начхати на мене, але я хвилювалася як буде сприйнятий розрив їх заручин. Природно, що я опинюся крайньою. Я навіть не сумнівалася, що на мене спустять всіх собак. Підніметься таке завивання, що я невдячна, що вони пригріли на грудях змію.

Мені, по ідеї, повинно було все одно. Але у мене була совість, що свідчило про те, що я зі своєю сімейкою з різного тіста. Саме тому чим ближче був день приїзду Габріеля, тим я більше переживала. Нервувала. Не знаходила собі місця. В результаті винищила себе на стільки, що втратила свідомість. Прокинулась вже в лікарні...

- Де я? - Не відразу зрозуміла чому я лежала на досить незручному ліжку в незнайомому місці. Тільки потім, зрозумівши, що переді мною медсестра, до мене дійшло, що я опинилася в лікарні, - що сталося? - Мені стало ніяково. Не могла цього пояснити, але всередині оселилося почуття тривоги.

- З Вами все гаразд, - поки медсестра обернулася і сказала це, я вже зірвала кілька датчиків і голку крапельниці, - що Ви робите? Перестаньте! - Дівчина була так щиро обурена, що мені навіть здалося, що вона була готова дати мені по руках. - Ви зробите так тільки гірше, - вигукнула вона в серцях і почала повертати все на місце, - що собі, що дитині ...