Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Тереса вухам своїм не вірила. Джозеф Гоцький? Не Тоцький, а Гоцький? І що, батько сватав Тересу саме йому? Саме про нього розповідав, коли приїхав зі столиці захоплений та задоволений? А Тереса, виходить, неправильно почула його прізвище? О, батько вимовляв його з таким придихом — не дивно, що їй почулося щось інше. Тим більше, що в основному він називав очікуваного майбутнього зятя шанобливо на ім'я —дьєр Джозеф.

Оце так-так! Тоцький — Гоцький, одна маленька літера все змінювала. Тереса вже звикла думати, що її нареченим, з яким не склалося, був проректор, але помилялася двічі: і не проректор, і не «не склалося». Її тут насправді заміж видати збираються.

Погодився, відмовився, погодився — це, виявляється, про нього, про Гоцького. Виходить, це його Тереса має незлюбити і провчити? Вона дивилася на лисячу фізіономію і не відчувала жодного бажання ставати його головним болем. Вона, як і раніше, хотіла являтися у страшних снах своєму проректорові, його допекти. Хоч логіки тепер у її бажанні було нуль. Підступність проректора з урахуванням несподівано відкритих обставин, зводилася лише до того, що він не був об'єктивний і неупереджений, коли вибирав собі асистента. Підступно вигадував все нові й нові випробування, аби не віддавати цю посаду Тересі. Але основний злочин з нього знятий. Він не відмовлявся бути її нареченим, як вона думала. Щоправда, і не погоджувався.

— Лерро Тересо, ви чарівні, — підхопив Гоцький другу руку й галантно поцілував тильну сторону долоні.

Якщо так піде далі, жодних рук не вистачить.

— Ваш батько розповідав, наскільки ви чарівні. Моя уява намалювала чудову красуню, але насправді ви виявилися в сто разів прекраснішою, — ще одна лисяча усмішка осяяла обличчя Гоцького.

Такої кількості компліментів за одиницю часу Тереса не чула не лише на свою адресу, а навіть на адресу першої красуні академії Моніки.

— Вона не лише гарна, дьєре Джозефе, вона ще й дуже розумна, — батько сяяв, як люстра в бальному залі. — Я ж вам казав, моя дочка — скарб.

І батько туди ж.

— Так, дьєре Патрицію, після ваших слів я собі такою її й уявляв — розумною, розважливою та славною.

Якби в князівстві існувала премія за найхитріший вираз обличчя, її без вагань присудили б Гоцькому.

— А я вас, дьєре Джозефе, ніяк собі не уявляла, — Тереса вирішила охолодити запал Чорнобурого. — Тому що не могла уявити, як може виглядати чоловік, який так швидко змінює свої рішення.

— Ох, люба Тересо,— м'яко розсміявся Гоцький,— у вас ще й гострий язичок. Я остаточно підкорений.

Та цього Чорнобурого нічим не проймеш.

— Але прошу зауважити, моєї провини в цьому прикрому інциденті немає, — запевнив він. — Мало місце непорозуміння.

— Так, це не провина дьєра Джозефа, а просте непорозуміння, — палко заступився за Гоцького батько.

У Тереси закралися певні підозри. А чи не володіє дьєр Лис магією чарівності? Це різновид ментальної магії — здатність подобатися людям, зачаровувати їх, впливати на них за рахунок харизми. На Тересу такі прийоми не вплинуть, адже вона сама менталіст. Гаразд, не менталіст — зооменталіст, але це не змінює справи. А от батько, мабуть, уже потрапив під чари Чорнобурого. Батько не має і натяку на ментальну магію. Тересі дар передався не від нього, а від діда. А батько у неї маг-погодник середньої руки.

— Чому ж ми стоїмо? — Гоцький підхопив гостей під руки і повів до каміна, продовжуючи сипати люб’язності на ходу: — Я здогадувався, люба Тересо, що ти будеш сердитися на мене.

Вже й на "ти"?

— Нехай у тому немає моєї провини, але я все ж таки хотів би чимось її загладити. І знаєш, мені спала на думку ідея, яка, я впевнений, тобі сподобається. Я навіть смію розраховувати, що вона приведе тебе в захват.

Тересі, певна річ, стало цікаво, що Гоцький має на увазі. Ось тільки захоплення він точно не побачить. Він міг змусити сяяти батька, але на Тересу його лисяча чарівність не діяла. Вона вже складала плани, як переламати ситуацію на свою користь.

Гоцький довів гостей до крісел, але запропонувати присісти не встиг. У вітальню увійшов лакей.

— Дьєре Джозефе, до вас прибув ще один гість. Дьєр Джозеф Тоцький. Як накажете його прийняти?

— Джозеф Тоцький? — з легким подивом перепитав господар. — Проведи його сюди, до вітальні.

Сьогодні Джозеф дозволив собі спати до полудня — треба ж якось компенсувати безсонну ніч. Натомість прокинувся він із готовим рішенням.

Кузени звали провести вихідний у гольф-клубі, але він відмовився. У планах було зайнятися вирішенням питання пристріту. Стець-Йемському необхідно провести ще кілька сеансів, але це не означає, що Джозеф має просто чекати. Йому не подобалося плисти за течією, хотілося керувати процесом. І, перш за все, вирахувати того, на чиє замовлення наведено пристріт. Проклятійник радив придивитися до тих, кому Джозеф мимохіть перейшов дорогу, тобто до тих, хто разом із ним претендував на місце проректора, але залишився за бортом.

Їх було троє — сильних магів, яким захотілося спробувати себе в академії: Валідовський, О'Хайят та Гоцький. Останній ще й тезка Джозефа.

Він був одразу викреслений зі списку підозрюваних. Вони добре знали один одного, були якщо не друзями, то принаймні добрими приятелями. Джозеф вважав Гоцького упевненим у собі магом. Навіщо йому діяти тишком-нишком і влаштовувати дрібні і великі капості, наче підліток?

І ось через те, що Джозеф був практично впевнений у тезці, вирішив почати саме з нього. Приїде та поговорить, щоб остаточно зняти підозри та зайнятися іншими.

Перед тим, як навідатися до Гоцького, Джозеф відвідав Стець-Йемського, щоб той провів ще один сеанс зняття пристріту. А одразу після сеансу вирушив на мобілі до столиці. Попереджувати Гоцького про візит не став. Несподіванка була частиною плану.

Обставини склалися на користь Джозефа — Гоцький був вдома. Лакей провів гостя у вітальню, попередивши, що господар приймає важливих відвідувачів.