Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

І прихопивши з собою сендвічі з шинкою та сиром та пляшки з водою, ми попрямували на палубу, де сіли в єдиний човен, що, перебуваючи в трюмі, залишився цілим після бурі. Клер із похмурим виглядом проводжала нас.

Уже в човні я тихо сказала Деміану:

- Не думаю, що Райан дав би мені у супровід неперевірену людину.

- На те вони й шпигуни, щоб викликати довіру, - безпристрасно відрубав граф.

Решту шляху до острова всі мовчали, зосереджено вдивляючись у далеку крапку на обрії, і тільки скрип весел та тихі сплески води розбивали тишу. Що ближче ми наближалися, то яскравішим ставав рожевий пісок, на честь якого власне море і було названо Рожевим. Скоро ми роздивилися високі пальми, мальовничі скелі та всіяний буреломом берег. Деякі дерева були вирвані з корінням. Схоже, вчорашній буревій буянив тут не менше, ніж у нас на кораблі.

Припливши на острів, ми одразу розділилися: я і Деміан вирушили праворуч уздовж берега, а Френсіс і Віторіо - ліворуч. Домовилися постаратися повернутися до заходу Геліоса.

Спочатку ми йшли мовчки, оглядаючи околиці й обминаючи особливо великі корчі. Пісок забивався в туфлі, а ноги заривалися в нього по кісточки, тож скоро я зняла взуття і пішла босоніж по теплому пісочку. Ммм, як приємно...

- Деміане, а чому ви взяли мене з собою, а не залишили на кораблі? Хіба там не безпечніше?

- Я нікому не довіряю, крім себе, і вчорашній вечір показав, що я маю рацію, - відповів граф, напружено вдивляючись у далечінь.

Ми знову замовкли і цього разу тишу своїм звичним веселим голосом перервав Деміан:

- Ви справді хотіли використати мене для своєї дріб’язкової помсти принцу Леонарду?