Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– До речі, а по що ти йшла у магазин? – поцікався чоловік.

– Мені захотілося фруктового плову.

– Обожнюю фруктовий плов, – замріяно промовив Денис.

– Знаю, – розреготалася дівчина.

Ворон зі здивуванням подивився на неї.

– Я вже про це говорив?

– Ні. Але я знаю, що ти любиш фруктовий плов, бо я не люблю, – весело проказала.

Чоловік подивився на її усміхнене обличчя і сам заусміхався. Отже, у їхнього малюка вже проявляються його характер.

– Хочеш складу для тебе список своїх улюблених страв? – жартома запитав, відкриваючи для Софії двері в авто.

– Було б чудово, – відповіла. І продовжила, коли він зайняв водійське сидіння, – я весь ранок перебирала подумки свої улюблені страви й не могла знайти те, що мені примаскувало б. Тому, так, такий список був би доречним.

Дорогою Денис перелічував їжу, яка йому подобається. А Софія, прислуховуючись до своїх почуттів, повідомляла, що б з того з’їла. Оскільки Софія так і не купила потрібні продукти вранці, Ворон зупинився біля супермаркету. Дівчина пішла у магазин з ним, лише після того, як він пообіцяв не ходити м’ясним відділом. Вони купили все необхідне для солодкого плову, а ще для омлету з помідорами, сирної запіканки та салату з морепродуктів, – це було у списку улюблених страв чоловіка, – і відправилися до її дому.

Ворон зупинив авто біля воріт і поніс продукти на кухню.

– Дякую, що забрав мене з лікарні. І вибач, якщо відірвала від роботи…

– Все гаразд. Ти можеш звертатися до мене з будь-якого приводу.

– Добре, – вона вдячно усміхнулася.

Але чоловік не йшов. Щобільше, він почав витягувати з пакетів продукти й розставляти їх на кухні. Вона вражено спостерігала за ним, не в змозі промовити й слова.

– Мені потрібна каструля з товстим дном, – проказав, шарячи по її тумбочках.

– Навіщо?

– Для плову.

– Я сама приготую. А ти можеш їхати.

– Я не поїду. Тільки я знаю, який плов сподобається нашій дитині.

– Ну, гаразд, – невпевнено проказала, витягуючи посуд, – готуй. А щодо того, що казав лікар, це лише рекомендації. Я добре себе почуваю.

– І все ж я залишуся, – безкомпромісно заявив.

– До ночі? – невинно запитала.

– На кілька днів.

– Але…

– Ніяких «але». Лікар мав рацію. За тобою потрібно наглянути. А якщо ти знову втратиш свідомість і коли падатимеш, вдаришся чи зламаєш собі щось?

– Це мало ймовірно. Як тільки я заплющую очі, так притискаюся до чогось. Тож я не падаю, а максимум сповзаю.

– Це вагомий аргумент, – засміявся він. – Але все ж я залишуся. І ще, я можу взяти твій ноутбук? – кивнув на прилад, який лежав на столі. – Мені потрібно внести деякі корективи у свій розклад.

– Якщо у тебе будуть проблеми…

– Це лише корективи. Проблем не буде, – він підійшов ближче до Софії, однією рукою обійняв її та легко поцілував у чоло. – А тепер, гадаю, тобі варто відпочити. Подрімай, а я поки приготую плов. Гаразд?

Вона глибоко зітхнула в його обіймах і кивнула головою. Тоді, так і не піднімаючи до нього очей, розвернулася і пішла з кухні. Ворон же почав готувати. Він промив та порізав фрукти, протушкував їх з маслом кілька хвилин, додав рис та воду і залишив на малому вогні.

Він так любив цю страву, що кілька місяців солодкий плов пропонували в його ресторані. Але попиту не було, тож йому довелося прибрати його з меню. Спіймавши себе на думці, що востаннє варив плов ще років п’ять тому, він навіть усміхнувся.

Так-сяк прибравши за собою, Денис пішов перевірити, як там Софія. Він тихо прокрався у її спальню. Дівчина лежала на самому краю ліжка, притискаючись до стіни. Тепер він зрозумів, чому вона хоче замінити ліжко на вужче, – на цій моделі їй і справді доведеться дуже довго повзти до дитини у колисці.

Тихо зачинивши за собою двері, він повернувся на кухню. Сів за ноутбук, увійшов у додаток для планування і почав вносити зміни у своєму розкладі на найближчі дні. Як тільки він закінчив, засвітився його телефон.

– Слухаю, мамо.

– Я хотіла ще раз подякувати тобі за пропозицію відсвяткувати річницю нашого весілля у новому ресторані, – мовила мама, а десь зі сторони почувся сміх тата.

– Немає за що дякувати. Мені приємно, що свято пройде в мене.

– Там все так гарно. І такий простір. І персонал приємний.

– Та не тягни, а запитай відразу, – прокричав тато поряд.

– А ще я хвилююся за ту дівчину. Вагітну від тебе дівчину, – додала мама.

– З нею все гаразд, – заспокоїв батьків і коротко розповів, що трапилося.

Мама, довгих три хвилини мовчки вислуховувала його розповідь. А тоді випалила всі питання відразу:

– Хто вона? Як довго ви разом? Коли ти нас познайомиш?