Читати книгу - "Загублений світ"

Очевидно, йому слід було йти вздовж річки, за течією, доки вона не приведе його до човна. Але потрібно бути обережним, обходячи цих трицератопсів. Він засунув руку в кишеню і витягнув цукерку. Кінг розгорнув її, спостерігаючи за трицератопсами і бажаючи, щоб вони пішли. Як довго він добиратиметься до човна? Це було єдине питання, що зринало в нього в голові. Він вирішив іти, є там трицератопси чи ні, і почав продиратися крізь високу траву.

Потім почулося шипіння плазуна. Воно долинало з трави, десь зліва від нього. Він відчув специфічний запах гнилого м’яса. Кінг зупинився, чекаючи. Цукерка вже не здавалася такою смачною.

Позаду почувся плескіт. Він долинав з річки.

Кінг озирнувся.

— Це один з тих людей з «Джипа», — сказав Арбі, стоячи у схованці.— Але чому він чекає?

Зі свого спостережного пункту вони побачили темні обриси рапторів, які рухалися крізь траву на іншому березі річки. Тепер двоє з них вийшли вперед, хлюпочучи у воді. Наближаючись до чоловіка.

— О ні,— вимовив Арбі.

Кінг побачив двох темних смугастих ящірок, які переходили річку. Вони рухалися на задніх лапах, підстрибуючи. У річковій воді відбивалися їхні зображення. Вони роззявили свої довгасті пащі і загрозливо сичали на Кінга.

Він подивився вгору і побачив ще одну ящірку, яка йшла напереріз, і ще одну. Ті, інші тварини вже були у воді і почали плисти.

Говард Кінг позадкував від річки, рухаючись углиб високої трави. Потім розвернувся і побіг. Трава була йому по груди і він ледве біг, задихаючись, коли раптом перед ним вискочила інша ящірка з гарчанням і сичанням. Він ухилився, побіг в іншому напрямку, але раптом найближча ящірка підстрибнула в повітря. Вона стрибнула так високо, що повністю вискочила з трави і він побачив, як тварина летить у повітрі з виставленими для стрибка задніми лапами. Перед ним промайнули вигнуті пазурі, схожі на кинджали.

Кінг знову розвернувся і почув, як ящірка скрикнула, приземлившись позаду нього у траві. Кінг побіг далі. Лише страх надавав йому сили. Позаду лунало гарчання хижака. Він біг щосили: попереду лишалося ще двадцять ярдів галявини, а потім знову джунглі. Він побачив дерева, великі дерева. На одне з них можна залізти.

Зліва він побачив, як до нього через галявину біжить ще одна ящірка. Було видно лише її голову над травою. Здавалося, ящірка рухається неймовірно швидко. В голові промайнуло: «Я не встигну цього зробити».

Але він спробував.

Задихаючись, він помчав до дерев. Ще десять ярдів. Він щодуху працював руками й ногами. Дихати було дедалі важче.

І тут щось важке вдарило його ззаду, зваливши на землю, і він відчув, як спину пронизав пекучий біль. Він зрозумів — це пазурі, що вп’ялися йому в спину, щойно він впав. Він з усіх сил вперся у землю і спробував перекотитися, але тварина міцно тримала його, не даючи зрушити з місця. Він був притиснутий до землі вниз животом і чув гарчання динозавра. Біль у спині став нестерпним, запаморочливим.

Потім він відчув гаряче дихання тварини на шиї, її форкання, і його охопив надзвичайний жах. А потім жах змінився якоюсь апатією, його охопила глибока і бажана сонливість. Ніби уві сні перед обличчям промайнули усі травинки. Він розглядав їх з якоюсь втомленою напруженістю і майже не відчував гострого болю у шиї, йому було майже байдуже, що гарячі щелепи тварини вп’ялися у його шию. Здавалося, ніби це відбувається з кимось іншим. Він був ніби за багато миль звідси. У якусь мить він зі здивуванням відчув, як хруснули шийні хребці…

А потім темрява.

Ніщо.

— Не дивіться, — сказав Торн, відвертаючи Арбі від перил. Він притиснув хлопчика до грудей, але Арбі нетерпляче відштовхнув його, щоб побачити, що відбувається. Торн потягнувся до Келлі, але вона відійшла від нього і продовжила спостерігати за тим, що відбувалося на рівнині.

— Не дивіться, — повторював Торн. — Не дивіться.

Діти мовчали.

Левін дивився на вбивство у бінокль. Тепер біля тіла чоловіка були вже п'ятеро рапторів, які з гарчанням розривали труп на шматки. Він побачив, як один із них різко підняв голову вгору, відірвавши від тіла шматок закривавленої сорочки. Інший трусив у пащі відірвану людську голову, зрештою кинувши її на землю. Загуркотів грім і десь вдалині зблиснула блискавка. Сутеніло, і Левінові ставало все важче побачити, що відбувається на рівнині. Але було ясно, що яка б ієрархічна організація не існувала між ними на полюванні, вона зникала, коли треба було ділити здобич.

Кожна тварина тут була сама за себе; оскаженілі раптори стрибали і ухилялися від ударів, рвучи тіло на шматки; вони кусали один одного і билися між собою. Одна тварина вилізла з бійки, тримаючи у зубах щось коричневе. Коли вона жувала, в неї на обличчі з’явився дивний вираз. Потім раптор відійшов від решти зграї, обережно тримаючи коричневий предмет в зубах. У сутінках Левін вмить зрозумів, що це було — динозавр їв шоколадку. І, схоже, йому це сподобалося.

Раптор повернувся до зграї і знову занурив свій довгий писок у скривавлене тіло. З усіх кінців рівнини, підстрибуючи, бігли інші раптори, що прагнули приєднатися до бенкету. З люттю та гарчанням вони кидалися в бійку.

Левін опустив бінокль і глянув на двох дітей. Вони мовчки дивилися на вбивство.

Доджсон

Доджсон прокинувся від гучного цвірінькання, наче поряд була сотня крихітних пташок. Здавалося, що вони скрізь. Він не одразу зрозумів, що лежить на вологій землі схилу. Спробував поворухнутися, але відчув біль та важкість у тілі. Щось тиснуло на його ноги, живіт, руки. Через вагу на грудях було важко дихати.

Він був млявим, неймовірно млявим. Нічого в світі йому так не хотілося, як спати. Доджсон почав втрачати свідомість, але щось потягнуло його за руку. Смикало за пальці, один по одному. Ніби знову повертало до тями. Повільно, повільно витягувало його назад.

Доджсон розплющив очі.

Біля його руки стояв маленький зелений динозавр. Він нахилився і вкусив його за палець своїми крихітними зубами, відірвавши шматок м’яса. Його пальці були в крові; від них вже повідривали шматочки м’яса.

Він з подивом відсмикнув руку, і раптом цвірінчання стало голоснішим. Доджсон повернувся і побачив, що ці маленькі динозаври