Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

- Я! - помітно нервуючи, підтвердила вона.

"Маленька, що ж ти ще придумала?" - подумки застогнав я, ліниво її розглядаючи. Виглядала вона, м'яко кажучи, розпатланою, з божевільним блиском в очах і... була босоніж! Це мене розвеселило, навіть попри миттєвий відгук тіла на її близьку присутність.

Натякаючи на обставини нашої останньої зустрічі, я з усмішкою попередив:

- Якщо ти передумала, то вибрала для цього не найкращий час.

- Владе, - власне ім'я з її вуст різонуло слух, - вибач, я пам'ятаю, що обіцяла тебе більше не турбувати, але в мене виникли великі...

- Ти хто? - влізла Сіона, виходячи з кімнати.

Я дивився, як тьмяніють сині очі, і нічого не робив.

"Маленька, йди і не повертайся! Ти не уявляєш, у що намагаєшся вплутатися!" - я не тиснув на неї своєю силою, а лише подумки просив, залишаючи рішення за нею!

- Ніхто! - її прощальні слова відлунювались у мене в голові.

Я змусив себе зачинити двері.

- Хто це був? - знову влізла Сіона.

- Ніхто! Тобі ж ясно було сказано! - все навколо почало дратувати.

- Владаре, старієш! - розсміялася жінка. - Красива дівчина приходить до тебе вночі додому, а ти її так негарно випроваджуєш!

- Вона мене не збуджує! - попередження в моєму голосі Сіона не захотіла вловити.

- Ну, ну... я помітила! Ти так і палаєш повним спокоєм.

- Заткнися! - прямий наказ вона не могла проігнорувати.

Як я себе не відмовляв, але все ж підійшов до вікна. У дворі самотньо маячила непримітна машина. Якби Ліза не вносила в моє життя непотрібні емоції, затьмарюючи голу розсудливість, я б одразу розпізнав небезпеку та вчасно її обрізав. Але тоді я відвернувся від вікна та відійшов углиб кімнати.

Клацання пострілу, приглушене глушником, змусило інстинкти діяти швидше, ніж розумовий процес. Я вистрибнув у вікно і тільки в польоті проаналізував ситуацію, що склалася. Не встигаю! Куля, маючи фору, була швидшою. За мить до того, як я закрив Лізу своїм тілом, шматок металу все ж таки влучив у її тіло в районі серця. Не розуміючи, що зі мною відбувається і, не звертаючи уваги на біль у спині від куль, що проникають у плоть, я самозабутньо шепотів:

- Не йди, маленька! Будь ласка... не йди! Я знищу весь цей світ, якщо ти підеш! Якщо він посміє забрати тебе! - мої погрози не були порожніми, я відчував, що втрачу залишки самоконтролю, якщо вона помре.

Але вона вже не чула мене!

Підсвідомість мимохіть вловила звук машини, що від'їжджала... звук волхва, що приземлився поруч.

- Їй треба в лікарню! - лагідний дотик до плеча, вивів мене із заціпеніння.

Мало що розуміючи, я підняв Лізу на руки.

- Знайди його! - кинув я Сіоні та зник.

Вісім хвилин і тридцять дві секунди! Цей незначний час став персональним пеклом для мене. Жах того, що можу не встигнути, зводив з розуму! Її сповільнене серцебиття змушувало розвивати немислиму навіть для мене швидкість. Залишивши позаду столицю, я нарешті дістався до закритої приватної клініки та передав Лізу лікарям.

- Буде жити! - слова лікаря перетворили страх на сліпу лють.

Внутрішній демон вимагав покарати винних за пережите безсилля. Подумки покликавши Сіону й отримавши відповідь, я попрямував за вказаним сигналом.

Усі волхви народжувалися з демоном усередині, у чому й полягала їхня сила. У той момент мій демон рвався назовні. Щоб стримати його, мені потрібно було випустити лють.

Діставшись до покинутого заводу, звідки виходив сигнал Сіони, я на мить завмер та потім увірвався всередину. Спотворене страхом обличчя винного в тому, що сталося, мене лише підбадьорило. Я почав його бити. У той момент мене не цікавило, чому він стріляв. У голові билася лише одна думка - вона могла померти! Силу я не контролював, а тому після першого ж удару, людина померла. Не помічаючи цього, я продовжував наносити удари. Мертве тіло перетворилося на криваве місиво.

- Владар, він мертвий! - подала переляканий голос Сіона, привертаючи, на свою голову, мою увагу.

Я зупинився та повільно повернувся до неї. Мало! Потрібна ще кров!

- Біжи! - все ж зміг попередити ідіотку, даючи їй можливість втекти.

Повною дурепою Сіона не була й одразу зникла. З огидою, відкинувши від себе людські останки, я почав трощити все, що було поруч на заводі.

Прокинувшись від спогадів, я з подивом відзначив, що повернувся до парадної, з якого нещодавно вийшов. Підняв голову та подивився на вікна Лізиної квартири. Раптом стало чітко зрозуміло, що відпустити вже не зможу і не хочу! Занадто міцно вона влаштувалася в мене всередині. Змінити прийняте рішення виявилося не так вже й складно. Поступово почав промальовуватися план подальших дій. Звичайно, правильно було б стерти їй пам'ять та піти. Але я егоїст для такого благородства. Зараз першочергове завдання - акуратно підштовхнути Алексіоса в потрібному мені напрямі й організувати для Лізи непомітну цілодобову охорону, щоб уникнути форс-мажорів. Вона стане напівкровкою. Принаймні, у мене буде на пару трійку століть більше часу, щоб придумати, як зробити її безсмертною.