Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Я не можу, - безпорадно відповів Алекс. - У мене не виходить.

Нейтон, який був за крок від того, щоб увійти в темряву лісу, різко завмер і обернувся до брата. За мить, він підійшов назад до Алекса, уважно розглядаючи того.

- Як ти знайшов мене, Алексе?

– Побачив видіння.

- А дістався сюди яким чином? Ти на машині?

– Ні. Пішки, – відповів Алекс.

– А чому ти не скористався переміщенням? – підозріло запитав Нейт.

- …Бо не зміг, - потупився Алекс.

- Що означає не зміг?

- Подорожі забирають надто багато енергії. Я витратив останні сили на вихід зі світу ангелів. Ми не подалися подивитися лімб через це. Я навіть не зміг перемістити її додому, нам довелося йти пішим ходом.

- Чорт, Алексе! Так ось що з тобою? Ти виснажений. Коли ти востаннє заряджався енергією та відновлював силу? – здивовано спитав Нейт.

- Фіг знає. Давно.

- Але ж ти чудово знаєш, що використовуючи магію, потім потрібно відновлювати свої сили. Якщо ти продовжиш використовувати магію без підзарядки, ти ризикуєш взагалі втратити силу і ти потім елементарно не те, що заклинання здійснити, а й видіння не бачитимеш. Я вже не говорю про переміщення. Ось телепортація забирає дуже багато енергії. Ти прикинь скільки, тобі потім доведеться відновлюватися, щоб хоч заклинання створити? – Нейтон майже кричав на брата.

- Я все це і без тебе знаю, - стомлено промовив Алекс.

– Знаєш, але не робиш. Не зволікай, займися відновленням магії. Як ти взагалі в такому стані вирішив вирушити з Ханною світами? А якби ти не зміг вас повернути?

- Міріїл би допоміг чи Анрі. Дивлячись де б ми застрягли. А взагалі, ми могли б залишитися там, поки я не відновив би сили.

- Ти розумієш, що це зайняло б не один день?

- Яка різниця, час тут було зупинено. До того ж Ханні там сподобалося, - слабка посмішка ковзнула по обличчю Алекса.

- Я дуже радий, що їй сподобалося, - зло кинув Нейт, і повернувшись до вогню, клацнув пальцями - полум'я одразу ж згасло. Кинувши швидкий погляд на брата, він рушив геть. - Вирушай додому, Алексе.

- Нейтон, - покликав Алекс.

- Так, - обернувся той.

- Перемісти мене додому, я надто слабкий.

Нейтон знову повернувся до брата.

- А сам ніяк? Ти якось же прийшов сюди?

- Нейтон, припиняй знущатися.

- Гаразд, - примирливо скинув долоні Нейт, і з силою опустив свою руку на плече Алекса. Язики полум'я огорнули братів і вони зникли.

На обриві стало тихо і порожньо, тільки витав у повітрі стійкий запах гарі.

Ханна

Я сиділа у вітальні, милуючись ангельськими квітами, вже давно час лягати, але я ніяк не можу заснути. Піднявшись із місця, йду на кухню взяти вазу. Треба помістити до неї троянди. Діставши скляну вазу з шафи, я згадала циганку Вадому та її слова. Мене як струмом вдарило. Ваза полетіла з моїх рук, розбиваючись вщент.

Прокляття!

Подивилась у бік сходів, чи немає мами на обрії. Не хотілося її розбудити. Прибравши уламки у відро для сміття, беру іншу вазу і бреду до своєї кімнати.

Вадома говорила про Алекса, все я правильно підозрювала. Ось і згадалися мені її слова. Що робити із цим ритуалом? Не зараз. Я подумаю про це пізніше.

Нейтон стояв навпроти мого будинку, вдивляючись у вікна. Ось світло на нижньому поверсі згасло і через декілька хвилин спалахнуло на другому. Він перевів погляд на вікна моєї кімнати.

Неймовірно гарне обличчя Нейтона тепер псували три криваві подряпини. Але він зараз не думав про це. Спалахнувши полум'ям, він розчинився у просторі.

Я вже збиралася лягати, як у двері моєї кімнати постукали. Невже я розбудила свою матір? Тільки цього не вистачало.

- Заходь мам! - крикнула я, але ніхто не увійшов. Якого?.. Чи вона знущається?

- Мамо я ж сказала захо ... - різко відчинивши двері, я завмерла на місці. Спираючись на дверні одвірки руками, на мене дивився Нейтон. Він випростався і не поспішаючи пройшов углиб моєї кімнати, ставши до мене спиною. Я зачинила двері і стала перед ним.

- Якого біса ти тут? І що з твоїм обличчям? Боже, - я простягла руку до нього, щоб торкнутися його ран, але він відхилив голову вправо, не дозволяючи мені цього зробити.

Нейтон відсторонився і підійшов до моєї книжкової шафи, уважно щось там розглядаючи. Я так і залишилася стояти з піднятою рукою, перебуваючи в смятінні.

Нейтон провів пальцем по поличці і злегка скривився.

- У тебе занадто пильно, - відстороненим голосом промовив він.

- Ти прийшов сюди, щоб сказати мені, що я повинна навести у своїй кімнаті порядок? – обурилася я.