Читати книгу - ""Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб"

– Ви таки запустили наш синтезатор? – пробулькав гість, присмоктавшись до крана. – Я попереджав, що вашій расі він не підходить. Скількох зробили?

– Двох. Одного довелося знищити, другий зник безслідно.

– А третього ти ховаєш у себе? – Еліанин з помітним жалем відсторонився від проточної води і розпластався в калюжі, що натекла на підлогу. – О-ох, як же добре… Льоду не знайдеться, друже? Або пива… З тебе пиво, чуєш? Ти висмикнув мене зі сплячки!

На Торна було страшно дивитись. Він зблід, притис долоню до горла…

– Якого третього? – прошипів, ніби задихаючись.

– Цього. – Щупальце ксеноса вказало на мене.

Так, на мене.

Я відчула, що божеволію. Інопланетна істота без очей могла мене бачити?

Професор недовірливо простяг руку, торкаючись повітря.

– Де? Де вона, Ілю?

– О, вона?.. Прямо перед тобою. Вона ж била тебе, як зла… Як це у вас називають? Дружина. Я подумав, що це твоя жінка. Стривай, ти не знав, що вона тут, але знав, що вона – це вона?

Я не раз уявляла, як зумію довести комусь своє існування й отримаю шанс бути почутою. І ось мрія збулася. Мене помітили. І що я зробила? Почала налагоджувати діалог і закидати професора проханнями?

Ні.

Я просто втекла.

Мене лякало і те, що моя таємниця відкрилася, і те, що я майже зрозуміла, що ж я за створіння.