Читати книгу - "Прокрастинація"

Досвід першого в сім’ї студента коледжу

Як і іммігранти, перші в сім’ї студенти коледжу потрапляють у нову культуру, коли вперше опиняються в студмістечку. Якщо ви виросли у світі, де ніхто не вчився в коледжі, тоді, мабуть, ви їдете одночасно і в коледж, і в іншу країну. По суті, ви є іммігрантом. І, як це завжди буває з іммігрантами, вам дуже легко відчути свою відмінність від інших, з чого виникають сумніви, чи взагалі ви на своєму місці.[258] Навіть якщо ви були найрозумнішим учнем у школі, якщо ваша школа була в неблагополучному районі, тут ви можете виявити, що ви вже не на першому місці в гурті; насправді, ви можете боротись за те, щоби принаймні залишатися в цьому гурті.[259] Ви можете не усвідомлювати, що таке перелаштування і спроба дотягнутися до обраної групи конкуруючих студентів — це практично універсальний досвід усіх першокурсників коледжу: кожному доводиться зіткнутися з новим розподілом талантів і знайти собі нове місце в колективі. Для студентів у першому поколінні пристосування до посиленої конкуренції в коледжі може бути значно складнішим.

Більшість студентів у першому поколінні не мають такого рівня освітньої та соціальної підготовленості до коледжу, як ті, чиї батьки вже вчились у коледжі і мають переваги вищої освіти: вищий дохід, професійний кар’єрний шлях, навички роботи та навички навчання, важливі для успіху в коледжі, розуміння «системи» та база особистих контактів, що відкриває двері й створює можливості.[260] І попри те, що ваші батьки могли заохочувати вас, підтримувати вас і пишатися вами, вони можуть не знати, як допомогти вам адаптуватися в цьому середовищі, яке схоже їм на іноземну країну. Ні з того ні з сього ви стаєте чужинцем у невідомих краях.

Паоло був єдиною дитиною в сім’ї робітників, які не вчилися в коледжі. Він відчував, що опинився у світі освіти та привілеїв, коли сидів на заняттях, де студенти з приватних підготовчих шкіл писали конспекти на ноутбуках останніх моделей; його лякало й водночас інтригувало це нове оточення. Бажання влитися в колектив змушувало його ставитися до своїх батьків зі зневагою. Уперше в житті він почав прокрастинувати із виконанням завдань.

Можемо бачити, наскільки легко студентам у першому поколінні потрапити в шаблон утечі: прив’язки до старих стосунків, за які вони тримаються, з одночасним прагненням побудувати нові, породжують невпевненість, зніченість і почуття провини. Крім того, що гірша ваша навчальна підготовка, то важчими будуть для вас завдання; що важчі завдання, то неприємнішими вони здаються, а що неприємніші для вас завдання, то більша ймовірність того, що ви прокрастинуватимете, особливо якщо у вас нема нікого, до кого можна звернутися по допомогу, щоб розібратися з завданнями. Тож нічого дивного, що студенти у першому поколінні більше, ніж інші, схильні кидати навчання чи брати курси повторно і значно рідше отримують ступінь бакалавра.[261]

Виклики через зміни культур

Втрата. Люди, які переїжджають з однієї культури в іншу, хай яка причина і хай які їхні надії та мрії про нове життя, завжди багато залишають позаду. Вони залишають батьківщину, а з нею й свою національну ідентичність. Вони залишають родину, друзів, домашніх улюбленців, сусідів, колег і багаторічну дружню підтримку, яку отримували від цих людей. Вони залишають знайомі системи й розуміння їхніх входів і виходів: від того, як здобути освіту, до того, як отримати роботу, від варіантів купівлі одягу та продуктів до способів сплати податків і взаємодії з поліцією. Вони залишають свою мову, їжу, клімат і музику. Вони залишають традиції та цінності, які знає, підтримує й розділяє ціла культура. Переїзд — це значний розрив із минулим, і хоча в людини може бути багато приємних відчуттів, пов’язаних із переїздом, вона також сильно переживає втрату. Такою є реальність, незалежно від того, чи ви залишаєте країну, область, місто, чи мікрорайон.

Відчуття втрати може бути дуже сильним, якщо люди, які залишилися позаду, не здатні зрозуміти, що відчуває людина в новій культурі. Важко зрозуміти інший світ, якщо ви ніколи там не були. Для першого в сім’ї студента це може означати, що стосунки з давніми друзями й родиною стали натягнутими та незручними; люди в рідному місці можуть казати: «Ти змінився» або навіть: «Ти останнім часом зазнався». Вам може бути складніше знайти спільну мову чи спільні інтереси. І обидві сторони можуть мати неприємні відчуття — провини, заздрості, покинутості, прірви між вами, яка постійно збільшується.

Там, де з’являється незграбність і дискомфорт, з’являється й місце для прокрастинації: студенти можуть відкладати на потім розмови з ріднею та давніми друзями. Вони можуть також прокрастинувати з виконанням домашніх завдань, саботувати свої успіхи в навчанні, щоб мінімізувати відчуття свого відокремлення від старої спільноти. Є й такі, які вилітають з коледжу і повертаються додому.

Дещо інакшу втрату переживають іммігранти з високим рівнем освіти та вагомими професійними досягненнями, коли стикаються з перепонами на кар’єрному шляху у новій країні. Можливо, вони ще не вміють вільно розмовляти іншою мовою, або наштовхуються на дискримінацію під час працевлаштування, або в їхній сфері немає вільних вакансій, що змушує їх братися за роботу, яка вимагає значно нижчого рівня навичок і знань. Одні люди здатні прийняти нижчу посаду і беруться розвивати нові навички та накопичувати нові знайомства якомога швидше. Інші ж відчувають таке приниження від втрати посадового статусу, що прокрастинують, відмовляються від нових викликів і звужують коло своїх майбутніх варіантів вибору.

Культурний шок. Іммігранти завжди тією чи іншою мірою переживають культурний шок. Навіть коли рідна країна і нова країна мають багато спільного, між ними обов’язково є відмінності, до яких потрібно пристосовуватися. Більшість іммігрантів якийсь час переживають труднощі, коли адаптовуються до нової культури. Життя здається непередбачуваним, і багато людей страждають від «знесилення через те, що тобі постійно доводиться свідомо зосереджуватися на тому, що зазвичай сприймають як належне».[262] Бути постійно напоготові складно, і через якийсь час людина може виявити такі ознаки міжкультурного розладу:[263]

• відчуття безпорадності й сильна туга за домівкою;

• бажання залежати від інших людей з такою самою національністю чи подібною історією;

• відмова вивчати мову нової країни або зволікання з її вивченням;

• надмірна злість у відповідь на дрібні проблеми;

• надмірні переживання, що вас обдурять, пограбують чи з вами трапиться нещасний випадок;

• надмірні переживання через стан здоров’я, дезінфекцію або харчову безпеку;

• переживання через культурні відмінності, наприклад родинні цінності;

• втуплений погляд у простір.

Ми б іще додали, що прокрастинація може бути частиною загальної картини розладу, адже люди, які переживають культурний шок, мають менше сил справлятися із суперечливими