Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Дні потягнулися повільно, ніби знущалися. Лея прокидалася з тяжкістю в грудях і засинала з нею ж. Вона намагалася жити далі, ніби все нормально — пила каву, гортала новини, усміхалася мамі. Але кожна дрібниця нагадувала про Кая: чашка, яку він тримав у руках, подушка, на якій лишався його запах, тиша, яка здавалася гучнішою без нього. Відстань між ними стала не просто географічною — вона проростала в душі, щодня трохи глибше. 

Лея ще кілька разів приїжджала до Кая. Коли вони були поруч, усе здавалося простішим — менше сварок, більше усмішок, більше тепла. Але щойно з’являлася відстань, все ламалося. Слово за слово, образа за образою — і вже знову ніч мовчання, знову сльози в подушку. Здавалося, що сили на те, щоб боротися за ці стосунки, з кожним разом танули. Їхнє “разом” дедалі частіше нагадувало боротьбу, а не любов.