Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Україна, згідно із Віленським перемир’ям між Московією та Річчю Посполитою, була між ними поділена. Тому гетьман Богдан Хмельницький змушений був увійти до союзу (коаліції), яка протистояла Польщі: Швеція, Литва, Прусія, Семигород, Молдова, Волощина. «Другу ворожу коаліцію складали Польща, Австрія, Данія, Москва, Крим».
«19 червня (1657 року. — В.Б.) Хмельницький заявив Бутурлінові (московському представнику при гетьманові. — В.Б.), що союз України із Швецією давніший, аніж союз із Москвою. Цар же хоче віддати Україну полякам, тож коли б він, гетьман, не постановив союзу із шведами, Україна загинула б…» [233, с. 81].
27 липня (6 серпня) 1657 року Богдан Хмельницький помер. Певно, не без московської допомоги.
4. Визвольна війна і гетьман Виговський
Хоча московита постійно нав’язували українцям думку, що визвольна війна в Україні велася тільки з 1648 до 1654 року, та то були звичайні московські «доважки брехні». На мою переконливу думку, визвольна війна українців тяглася з 1569 року до повного визволення, тобто до 1991 року — року Незалежності, тільки мала різні форми. Думаю, жоден патріот-українець не ототожнював себе ніколи ні в XVII, ні у ХVІІІ–ХХ століттях з поляком чи московитом і завжди бажав особистої волі та волі для України. Хоча в минулі віки українці мали велику кількість звичайних манкуртів, зрадників і сексотів. Свідченням правдивості моєї думки є поява Героїв Небесної Сотні уже в незалежній Україні (2014 рік).
Звернімо увагу — автор говорить не тільки про козацтво, а про визвольні змагання всього українського народу. А почалося те протистояння з 1569 року тому, що Люблінська унія і поставила перед українцями пекучу проблему національної безпеки. А після смерті, по суті, останнього українського православного князя Василя-Костянтина Острозького польський король Сигізмунд II та католицька церква почали проводити активну експансію проти українського народу і козацтва.
Портрет Івана Виговського«Але Польща зуміла розчинити і зденаціоналізувати, і то певною мірою, лише горішні шари українського суспільства, народ же знайшов силу постати за власну самобутність і витворив із себе нового носія державності — козацтво» [233, с. 11–12].
І хоча козацтво Врешті-решт привело Україну до Московії, яка щодо українців проводила геноцид ще з часів Петра І і цариці Анни Іоанівни, та те ж козацтво не знало, що мало справу із християнізованим уламком Золотої Орди — гідрою всеядною, здатною до відродження у будь-яких обставинах, тому й вимушено програло після блискучої Конотопської перемоги.
Конотопська битва.
[27–29 червня 1659 року]
«З приходом до влади Івана Виговського (жовтень 1657 р.) московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві, почали підтримувати українську опозицію (до нового гетьмана Виговського. — В.Б.) і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні (Москва, як реп’ях, присмокталася до України. — В.Б.). В цих умовах Виговський мусив укласти Гадяцький договір, за яким Україна (поверталася до союзу з Польщею. — В.Б.) отримувала такі самі права у Речі Посполитій, як Польща і Литва, заборонялася унія і гарантувалися права Православної церкви. Це призвело до того, що московський уряд від політики підбурювання до громадянської війни перейшов до відкритого збройного вторгнення в Україну (згадаймо абсолютно подібну ситуацію 2014 року. — В.Б.). Восени 1658 року армія Г. Ромодановського захопила кілька українських міст, розпочала репресії проти прихильників гетьмана.
На допомогу Ромодановському навесні 1659 року виступила московська армія на чолі з О. Трубецьким чисельністю понад 150 тис. осіб.
Через деякий час загін ніжинського полковника Г. Гуляницького напав на обоз армії Трубецького і, відступаючи, захопив місто Конотоп. Перш ніж просуватися в глиб України, велика московська армія вирішила відбити місто. Облога почалася 21 квітня 1659 р(оку).
Перша спроба захопити Конотоп була невдалою…» [223, с. 86].
Мені вдалося знайти чудове дослідження Конотопської битви та її передумови конотопського краєзнавця Івана Андрійовича Лисого, 1910 року народження, 10 березня 1930 року депортованого разом з батьками «до архангельських таборів винищення на лісозаготівельні роботи». Сама постать Івана Андрійовича неординарна. Та перейдімо до Конотопської битви.
Розпочинаючи війну з московитами, Військо Запорізьке видало ось такий маніфест:
«Ми, все Військо Запорізьке, заявляємо і свідчимо перед Богом і всім світом усією нашою невинною і чистою Маніфестацією, що великі війни, ведені з Польщею, не мали іншої мети, як оборону святої церкви і прадідної свободи, якої любов’ю ми держалися (…). Приватні наші справи, порівнювати до природніх і Божих, держали ми завсіди далеко (…). І тому союзів, укладених з татарами, з королевою шведською, а згодом з найяснішим королем Густавом, ми завсіди дотримувалися, заховали їх непорушними і додержували їм вірність. Навіть Польщі не дали ми ніколи причини порушити пакти. І не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою і освячену проливом крові, могли зберегти, а після смерті передати нашим нащадкам.
Але цар не виправдав надій України, не дав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб держати народ у ярмі, царські воєводи відмовляли гетьману у почестях, підтримували бунти, нищили край, фальшиво інформували царя про події в Україні. Та зрада підступної Москви слідна в усьому: вона готує нам ярмо — насамперед домашньою громадянською війною, тобто нашою власною зброєю, без ніякої нашої вини. Все те ми виявили для нашої невинності, а тепер примушені підняти законну оборону та вдатись до сусідів з проханням про допомогу своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розпочалася…» [239, с. 3].
Як це нагадує сьогоднішнє вторгнення Московії в українські Крим та Донбас!.. Ментальність московитів не змінилася. Та змінився світ, а люди в Україні знають ціну Московії та її «п’ятої колони в Україні та світі»…
Не забуваймо цього!
«З усіх наступників Б. Хмельницького найбільше виділявся інтелектом, освітою, хитрістю, військовим талантом та дипломатичністю І. Виговський. Саме його і хотів бачити при своєму синові Юркові консультантом Б. Хмельницький. Проте чорна заздрість та інтриги П. Тетері, М. Пушкаря, І. Безпалого, П. Апостола, М. Ханенка, І. Брюховецького та інших польсько-московських стукачів унеможливила спроби І. Виговського створити міцну Українську державу…» [239,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.