BooksUkraine.com » Детективи » Мертві квіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертві квіти"

177
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мертві квіти" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 78
Перейти на сторінку:
нi. Справу таки буде завершено. Оте невiдоме мучило б решту життя. А так… Поруч той, за допомогою кого зараз проллється свiтло.

— От тепер усе стало на мiсця, — зрештою промовив дядько Тарас. — Хто б мiг подумати… Пробач мене, хлопчику, що втяг тебе. Жив би зараз спокiйно у своїй Вiнницi й не знав клопоту. Пробач. Не хотiв я. Просто не було iншого виходу.

Вiн скинув з плечей ковдру i став на ноги.

— Нiчого, зi мною усе гаразд. Зараз я щось вам покажу. Принесу. I… в туалет. Що ти менi вколов? Лусну, не дiйду. Пожартував. Дiйду. Не хвилюйтеся.

Твердою ходою Мироненко посунув у коридор. Зараз. От i вiдкриється.

Нагiрний з Гащаком тiльки переглядалися мiж собою, не наважуючись дивитися на Стаса. Оленка скулилася на своєму крiслi у передчуттi гiршого. Втиснувшись поруч, Стас обiйняв її за плечi. Його вiдпустило. Пiсля того, що сталося пiвгодини тому… Хотiлося просто розрядити напруження.

— Горiлку без мене, певно, вже випили?

— Нi, — цiлком серйозно вiдповiв Гащак. — Студимо. Разом з варениками.

— Прекрасно. Зараз поставимо крапки над «i», а тодi… Я… потребую. Без перебiльшення.

— То це… — здавалося, Нагiрний нiяк не наважувався вимовити. — Мироненко?! Той, що помер? Директор музею?!

— Так виходить, — знизав плечима Стас. — А я коли його бачив? У дитинствi ще. Схожий, принаймні.

— Може… пiдстава яка? Його ж пiвмiста ховало! I закопували… Ви що, дурнi?

Усi з нiмим запитанням вирячились на Оленку.

— Вiн, — тихо помовила дiвчина. — Мироненко. Стасику, менi страшно.

— Ну, у будь-якому разi тепер уже не має бути страшно, — фiлософськи зауважив Гащак. — А от пiвгодини тому…

— То це ти його сам отут побачив?! Серед темряви? — зрештою дiйшло до Нагiрного. — Так?!

— Саме так.

— I ще й з газового пiстолета стрелив?!

— Схоже, так i було. Мужики, гляньте, я не сивий?

— Я б посивiв… — вражено промовив Нагiрний, розглядаючи його. — Кiно…

— Оце ти… за хлiбом… а сам… пообiцявши менi… знову головою у зашморг?

Оленка, схлипуючи, вiдвернулася.

— Ну, квiтко, чого ти? — але вона лише розпачливо хитала головою, зазираючи в очi коханого. — Ну, заспокойся. Зате тепер уже все проясниться. I тодi — до Вiнницi. А так би усе життя муляло i не давало…

— Менi здається, я нiколи не потраплю до тiєї Вiнницi.

— А у старого твого часом аденоми немає? — пожартував Гащак, розряджаючи нiякову ситуацiю i запобiгаючи сiмейнiй сварцi. — Сидить довго. Ти приводь, якщо що…

Вони перезирнулися. У коридор вибiгли усi. Гащак злетiв сходами догори i одразу затупав назад. Рвонули у пiдвал. Мироненка не було нiде. Усi висипали надвiр. Тихо. Вискочивши за хвiртку, Стас побiг вулицею. Хвилин за десять усi зiбралися у дворi.

— Ну що? Я аж туди бiгав, — вiдхекувався Гащак. — Немає.

— I до центру не пiшов. За руку треба було вести!

— Що за день… — скрушно промовив Стас. — За одним маразматиком годину лiтав. Той взагалi ледве лазить. I наче розчинився. Тепер цей.

— За яким? — не зрозумiв Нагiрний.

— Ратушняк приходив. Навiшав лапшi i зник. Отак само я за ним бiгав. Це ж вiн мене напоумив сюди зазирнути.

— Так може до Ратушняка й пiшов! — вигукнув Гащак. — Їдемо до старого! Давай, заводь.

— Стоп, а де наше таксi? — не зрозумiв Нагiрний. — Що вiн, падлюка, двох поважних лiкарiв покинув? Мав чекати!

— Яке таксi? — не зрозумiв Стас.

— Ну, ми ж на таксi приїхали. Оленка запiдозрила, що ти сюди подався. Ми усе покидали, таксi схопили й слiдом…

— Може дiд i забрав?

– Є на таксi рацiя?

— Нема, — похитали головою обидва. — Приватник-одинак.

— Машина яка — розвалюха? — з надiєю запитав Стас.

— Та нi. «Опельочок», ще новенький. А що?

— Пропало. О, Боже… — його аж хитнуло на ногах. — Я знаю, куди вiн поїхав!

До машини усi заскакували без команди. Двi величезнi сумки з Оленчиними речами, прилаштованi ззаду для поїздки, Нагiрний майже не цiлячись жбурнув у дверi будинку, репетуючи, щоб його зачекали. «Дев'яносто дев'ята» заскреготала колесами, залишаючи незачинену браму «будинку з привидами».

LVIII

Галицький таксист Володя, здiйснивши несподiваний нiчний рейс до Коломиї i налаштувавшись вiдпочити з двадцять хвилин перед дорогою назад, здивовано принишк за кермом, коли практично одразу слiдом за ним у двiр будинку, здiймаючи пилюку, влетiла «дев'яносто дев'ята», яка стояла у Галичi на подвiр'ї, куди вiн привiз лiкарiв. «Щось не те втнув…» — тiльки й встиг подумати вiн, спостерiгаючи, як увесь натовп вдирається до пiд'їзду, де щойно зник дебелий дядько у мокрiй сорочцi.

Штовхнувши дверi, Стас першим увалився до квартири, наперед знаючи, куди бiгти. Мироненко практично лежав на Кашировi, душачи його усiєю масою. Мати iнвалiда, не тямлячись вiд жаху, смикала його за сорочку та волосся, намагаючись вiдтягти вiд сина.

Вiдштовхнувши її, Стас навалився на дядька, та вiдтягти його вiд жертви виявилося не так просто. Мироненко гарчав, оскаженiвши. Гащак iз Нагiрним кинулися допомагати Стасу, але усi разом вони лише дужче тиснули на обох. Нелюдськими зусиллями Стас намагався пiдiпхати пальцi пiд руки дядька, якi тримали шию Каширова. Вiд цього шия здавалася тонкою i ніби взагалі зламаною. Зумiвши захопити один палець Мироненка, Стас гнув його назовнi, сподiваючись, що хоч бiль примусить послабити хватку. Усi у кутку кiмнати борсалися зi стогоном i хрипом, в якому годi було розiбрати хоч слово. Продершись повз Стаса, Гащак завiв лiкоть за шию Мироненка i замкнув намертво, намагаючись придушити його.

— С-сука, вiн шиї не має…

Нещасна жiнка, упавши на пiдлогу у конвульсiях, волала не своїм голосом.

Зрештою Стасовi вдалося захопити вказiвний палець iншої руки нещодавнього небіжчика i тепер вже спрацювати на розлом в iншому напрямку. Бiль мав бути нестерпний. «Клешнi» розiмкнулись, i усi троє разом з виснаженим дядьком завалилися до протилежного кута.

I одразу ж Стас опинився знову бiля лiжка. Каширова з посинiлим безжиттєвим обличчям вклали на мiсце. Розтирали, ляскаючи по щоках, а потiм почали робити штучне дихання. Нагiрний запропонував непрямий масаж. Гащак дременув донизу за аптечкою.

— Стiй! — схаменувся Стас. — Ребра проломиш. Є пульс на «соннiй». Дихати не хоче…

Та обличчя Каширова вже порожевiло. Тiльки вуха… Вдихнувши ще кiлька разiв, Стас побачив ефект. Пiшов кордiамiн. Нагiрний збоку давав поради. Ще двi порожнi ампулки дзенькнули по пiдлозi. А за якусь хвилину Каширов розплющив очi, дихаючи самостiйно.

Проте лiкарям клопотiв вистачало. Мати його сидiла на пiдлозi, вже нi на що не реагуючи. Їй розтерли щоки, зробили iн'єкцiї. Проте очi ще блукали, а губи нестямно ворушилися, повторюючи одне й те саме.

Гащак з Нагiрним пiдтягли її до лiжка, а Стас повернув обличчя, щоб вона побачила сина. Iгор був живий. Жiнка заридала

1 ... 71 72 73 ... 78
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертві квіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертві квіти"