Читати книгу - "Сніговик"

Матіас передзвонив за чверть години.

– Я переговорив з Грегерсеном, він очолював клініку «Марієнлюст». Боюся, все загинуло. Але я впевнений, що деякі лікарі, Ідар в тому числі, забрали дані на своїх пацієнтів.

– А ти?

– Я тоді вже знав, що займатимуся приватною практикою, отож нічого не взяв.

– А як вважаєш, зміг би ти згадати імена хоча б деяких пацієнтів Ідара?

– Деяких – можливо. Але небагато. Це ж давно було все, Харрі.

– Я знаю. Дякую. – Харрі поклав слухавку й завернув згідно з вказівником до Королівського шпиталю.

Герда Нельвік, пишногруда привітна дама за сорок, цього вечора була сама у відділі встановлення батьківства Інституту судової медицини при Королівському шпиталі. Вона зустріла Харрі й повела його до свого кабінету. Ніщо не вказувало на те, що тут борються з найнебезпечнішими злочинами проти суспільної моралі. По-домашньому нуднувато прикрашені світлі приміщення свідчили, що, за невеликим винятком, місцевий штат складається з самих лише жінок.

Харрі бував тут раніше і був знайомий з процедурою ДНК-аналізу. За скляними вікнами лабораторій він бачив жінок у білих халатах, шапочках та медичних одноразових рукавичках, що схилились над записами та апаратурою, де йшли таємничі процеси, що їх вони називали «проба волосся», «препарат крові» та «ампіфікація». Усе це, врешті-решт, об’єднувалося в документі, який являв собою таблицю, де були зведені п’ятнадцять різних показників.

Холе та Нельвік пройшли мимо приміщення, де на полицях були розставлені коричневі конверти з позначками поліцейських відділів з усієї Норвегії. Харрі знав, що в них – предмети одежі, пасма волосся, проби меблевої оббивки, крові та інших органічних матеріалів, надісланих сюди для проведення аналізу. Все це для того, щоб вирвати в цих предметів цифровий код, у якому зашифровані потрібні ланки чарівної спіралі, названої ДНК, яка ідентифікує її власника з точністю майже сто відсотків.

Кабінет Герди Нельвік був невеликий – саме такий, щоб розмістилися полиці з безліччю тек, стіл з комп’ютером, етажерка для паперів та велика фотографія двох хлопчиків зі сноубордами.

– Сини? – запитав Харрі сідаючи.

– Сподіваюся, що так, – посміхнулася вона.

– Що?

– Так у нас жартують. Ви цікавилися замовниками аналізів?

– Так. А саме – всіма ДНК-аналізами, які замовлені однією установою за останні дванадцять років. Мені треба дізнатися, чиї це аналізи.

– Гаразд. Що за установа?

– Клініка «Марієнлюст».

– «Марієнлюст»? Ви впевнені?

– А чому ні?

Вона знизала плечима:

– У запитах із встановлення батьківства замовниками здебільшого бувають судові інстанції або адвокати. Або просто приватні особи.

– Це не з приводу встановлення батьківства. Там йдеться про вивчення спадковості через причину наявності в батьків важких генетичних захворювань.

– Он як, – сказала Герда. – Тоді подивимося у базі даних.

– Ви можете перевірити це просто зараз? – здивувався Харрі.

– Ну, якщо у вас є час… – Вона подивилася на годинник. – Секунд за тридцять…

Харрі кивнув.

Герда ввела в комп’ютер, диктуючи сама собі:

– Клініка «Ма-рі-єн-люст», – відкинулася на спинку стільця й зачекала, поки машина запрацює. – Кепська погода цієї осені, правда? – запитала вона.

– Атож, – відповів Харрі з чемності, прислухаючись до поклацування жорсткого диска, наче у ньому міг розчути відповідь, на яку так сподівався.

– Від браку світла розвивається депресія, – продовжила вона. – Сподіваюся, хоча б сніг невдовзі випаде. Буде світліше.

– Гм, – невизначено кивнув Харрі.

Поклацування припинилося.

– Подивимося, – сказала вона, дивлячись на екран.

Харрі набрав у груди повітря.

– Клініка «Марієнлюст» дійсно була нашим клієнтом, але востаннє – сім років тому. – Герда насупилася. – Проте раніше вони багато замовляли, як я бачу.

Тут вона замовкла. Харрі чекав, що вона скаже те, про що він думав. І вона продовжила:

– Я б сказала, незвично багато для звичайного медичного центру.

Харрі відчував: він на правильному шляху, який веде до виходу з лабіринту. Або, краще сказати, всередину лабіринту. До його темного нутра.

– У вас є дані про тих, кого тестували на їхнє замовлення?

Герда похитала головою:

– Зазвичай така інформація у нас є, але клініка побажала зберегти анонімність клієнтів. На жаль.

Чорт! Харрі заплющив очі і замислився.

– Але результати аналізів у вас збереглися? З кінцевою відповіддю: батько чи ні.

– Це так, – відповіла Герда.

– І що там?

– Зараз я не можу вам відповісти, адже треба заходити у кожний файл, а це забере якийсь час.

– А аналізи такі ж детальні, як і при роботі з кримінальними справами?

– Навіть більше. Бо у разі визначення батьківства треба вивчити більше факторів, оскільки половина генетичного матеріалу успадковується від матері.

– Отже, якщо я вам надішлю клітинний матеріал – пробу, взяту в конкретної людини, – ви зможете визначити, чи надсилали вам її проби з клініки «Марієнлюст»?

– Зможу, – підтвердила Герда, і з її тону було зрозуміло, що вона чудово уявляє собі, чим пояснюється така складна схема.

– Добре, – сказав Харрі. – Мої співробітники надішлють вам проби чоловіків та дітей жінок, які зникли за останні роки. Перевірте, чи надсилали вам аналогічний матеріал з клініки «Марієнлюст». Мені шкода вас завантажувати, але запевняю вас, ця робота – першочергової важливості.

І тут очі Герди засяяли:

– Згадала! Згадала, де я вас бачила: в «Боссе» вчора увечері! Отже, те, про що ми з вами зараз розмовляли, стосується… – І хоча, окрім них, тут нікого не було, вона стишила голос, ніби прізвисько, дане маніяку, стало табу, забороненим словом, яке не можна вимовляти вголос: – Сніговика?

Харрі зателефонував Катрині і попрохав зустрітися з ним у кафе-барі «Ява» на Сент-Хансхьоуген. Він припаркувався перед старовинними воротами собору, ризикуючи потрапити на евакуатор. Вулицею Уллеволсвейєн снували люди – поспішали закупити продукти на вихідні. Крижаний вітер підіймався з боку собору та летів до цвинтаря Христа Спасителя зривати чорні капелюхи з голів тих, хто йшов за труною.

Харрі взяв кортадо та подвійний еспресо у паперових стаканчиках і всівся надворі. Напроти в парку, через дорогу, у ставку кружляв самотній, білий як сніг лебідь з шиєю, вигнутою знаком запитання. Харрі дивився на нього і все намагався згадати, як називається капкан для лисиць. Від вітру вода вкривалася брижами.

– Кортадо ще гарячий?

Перед ним, простягнувши руку, стояла Катрина.

Харрі сунув їй паперовий стаканчик, і вони попростували до його машини.

– Добре, що ти змогла вибратися на роботу суботнього вечора, – сказав він.

– Добре, що ти зміг вибратися на роботу суботнього вечора, – як луна повторила вона.

– Я – холостяк. Суботній вечір для таких, як я, справжні тортури. А в тебе, навпаки, життя має бути в самому розпалі.

Поруч із машиною стояв чоловік похилого віку й роздратовано дивився