Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Зближався ранок. Уже минула друга година, й небо на сході заясніло. Зиркаючи на нього, повстанці бажали, щоб сьогоднішня ніч тривала вісімнадцять годин, а тут, як на злість, народжувався день. Сотня вийшла з лісу в поле, й майже одночасно з цим панцерний потяг освітив повстанців сильним рефлектором і почав обстрілювати їх тяжкими московськими кулеметами - «Максимами». Виходу не було. Сотня звернула праворуч і на команду «Вперед!», нехтуючи страшною втомою, рушила в наступ на потяг, щоб прорватися. Повстанці відчинили сильний вогонь, але гранат не вживали, бо вони були небезпечні для самих. Ворог ставив запеклий спротив, але проміння сходячого сонця перешкоджали йому в цільності стріляння, а крики «Слава!» й «Бігом!» були настільки гучні, що його перелякали.

Вже вдруге повстанці сотні Громенка були свідками відступу панцерного потягу з поля бою. Віддаль від шляху становила яких тридцять кроків, а ворожий вогонь ступнево вщух. Сотня бігла далі, начебто стрімголов утікаючи, але в напрямі ворога. Два кроки через дорогу, один через рейки - й уже наступила рання купіль у ріці Ославі. Ворожа лінія розбіглася в обидві сторони, й деякі повстанці пізніше твердили, що за насипом перескакували через переляканих на смерть ворожих вояків. Панцерний потяг завернув і знову почав обстріл сотні, але на цей раз уже за рікою.

Та не всім судилося дістатися на другий берег Ослави. В бою згинуло п'ять повстанців, між ними доктор Сян, стрілець Сорока й Дубенко, а шестеро були поранені. Доктору Шувареві куля потрапила в ту саму ногу, на цей раз у кістку. Друзі хотіли йому помогти, але хоч голод стягнув із нього кільканадцять кілограмів живої ваги, то він іще й далі важив біля 180-ти, і щоб його нести, треба було не менше десяти виснажених повстанців. Наперекір усьому й незважаючи на сильний біль, доктор Шувар далі усміхався і скакав на одній нозі.

Сотня дійшла до порожнього села Туринського, де санітар Зірка й Орленко, не диспонуючи ані ліками, ні навіть теплою водою, розпочали перев'язування поранених. Важчі рани мали Аркас, Гудим, Каштан, Назар і доктор Шувар. У міжчасі старшини передискутовували пробій, і кожний із них подивляв командира Громенка за його вміле керування акцією. Вояки розійшлися по хатах у розшуках за їжею, але ворог усе забрав, а решту знищив. Тож кожна висохла в кутку картоплина чи кілька знайдених зернят мали тепер неоціненну вартість. Петя й Чумак знайшли за хатою кілька рядків посадженої картоплі. Оскільки колишньому господареві користати з неї не доведеться, то два партизани, не чекаючи поки вона виросте, викопали рука ми, що могли. То пусте, що вона мала вже досить велике бадилля й сильне коріння, - деякі картоплини ще були тверді, а коріння також має кальорії, тож можна буде зварити добру юшку, ще й дещо спекти на залізну порцію,

На дорозі посеред села стояла велика діжка з рештками кислої капусти на дні. Її обступили вояки й руками сягали по цей скарб. Деякі з них уже встигли проковтнути дешицю, як з'явився санітар Зірка. Побачивши сцену з капустою, він зробив правильну заувагу:

- Коли ворог забрав і знищив усі харчі, то чому лишив цю дужку на дорозі? Капуста може бути отруєна, й ви краще її не їжте.

Поблизу села був ліс, і в його напрямі зараз маршувала сотня. Кожний думав про те, що коли там знаходиться вороже військо, то здобуття цього лісу потягне за собою велике число жертв. На щастя, у ньому не було нікого, сотня пірнула в лісову гущавину, біля потоку розпалила вогнища й почала варити сніданок. Нагодувати зголодніле вояцтво було неможливо, це вимагало б довгого часу й добрих продуктів. Одначе й кількадесят кальорій було краще, як нічого.

До числа поранених долучилися хворі, які з'їли капусту, їхні очі луже збільшилися в розмірах, і вони цілий час блювали. Через дві години два повстанці померли, а кількох було поважно хворих. Яку підлоту виявила брутальна комуна, вивозячи сотні тисяч українського населення з їхніх сіл і воюючи з відділами УПА! До всього цього треба було ще й отруєння харчів. Чи здобулись би вояки УПА на такий ганебний вчинок? Ніколи! Й кожний із них щораз то більше переконувався в тому, що тільки Українська Держава з її людяним, гуманним і чесним населенням може знищити хижацький вплив москалів у Східній Европі.

Поховавши друзів, сотня відійшла у глибину лісу. Зорці полізли на високі дерева й побачили, що цей ліс тягнеться так далеко, як може сягнути око. Тут могло б перебувати незліченне число повстанських сотень, і їх тяжко було б у цих масивах віднайти. Й усе-таки вороги шукали, бо коли сотня затрималася на короткий відпочинок, уже через кілька хвилин застава відкрила вогонь по наступаючій ворожій частині. Бойові позиції тут не були дуже добрі, й сотенний зарядив дальший марш. Але навіть у цій короткій сутичці сотня втратила одного вояка зі застави. На її оборонному полі лежало шість ворожих трупів, а недалеко від них тіло стрільця Шума, якого вже не можна було забрати із собою й поховати.

Сотня продовжувала марш і поблизу потоку натрапила на замасковані вогні. Якась група звідси щойно відійшла. Характер маскування насував здогад, що тут були повстанці, й курінний Байда дуже зрадів, надіючись зустріти яку-небудь повстанську частину й нав'язати контакт з іншими сотнями. Але де там! Незнана група повстанців ніколи не думала, що тут може перебувати сотня Громенка. Вона відступила у глиб лісу, думаючи, що до неї наближається вороже військо. Й коли по ворожих слідах можна було маршупати милями, то за цією групою слідів не залишилося ніяких.

Яка шкода, що поблизу немає куреня Хріна або решти сотень Байди! Але й вони не дармували, а злучилися під командуванням Бурлаки й оперували в Бірчанщині. В завзятому бою під Липнею загинули сотенний Ластівка і його молоденький брат, а біля Завадки впав сотенний Крилач. Курінь Бурлаки, подібно як сотня Громенка, зводив по кілька боїв на день. Командир Булака віднайшов мертвий зв'язок і тепер зі своїм відділом посувався до словацького кордону. Тут найтяжчу роботу знову перебрали старі члени ОУН. До адміністративних оунівських груп було приділено по кілька членів із сотень УПА, вони ще більше законспірувалися й залишилися на місцях для ведення дальшої боротьби.

Продовжуючи свій марш лісами на південний схід, сотня зупинилася в гущавині над селом Рябим. Тут Смик пізнав місце, де колись був збірний пункт постачання харчів для будівничих шпиталю.

- Чи тобі знайома ця околиця? -