Читати книгу - "Марта"

За трибуною стоїть Іцик. Одягнений у чорний костюм, піджак застебнуто лише на верхній гудзик. Темні кучері обрамляють його суворе чоло. З-під пенсне холодний погляд темних очей пронизує присутніх наскрізь. Зараз він завмер, схопившись руками об стінки трибуни, його постать трохи нахилилася вперед, у зал, переповнений стриженими голівками, білими хустинками й широкими кепками.

За хвилину його голос знову звучить незвично твердо і полум'яно. Хвилі його обурення, ненависті й праведного гніву, здається, запалюють усіх присутніх невидимим вогнем. Зворотний вал кипить усередині зали, вибухає і нестримно летить уперед, розбиваючись шаленим сплеском об високі бетонні стіни.

— Ворог серед нас, товариші! Він проводить підривну діяльність проти радянської влади, сподіваючись на перемогу капіталізму. Але ми цього не допустимо! Товариш Сталін не допустить! Винищимо шкідників, як виполює селянка бур'ян! Нещадно і завзято!

Звідки у Іцика такий бідний словниковий запас і це транспарантне мислення? — дивується Ліна. І придивляється до свого чоловіка, але їй його погано видно, бо вона стоїть зовсім у кінці зали. І немає для неї жодного вільного місця.

Вона мало не підстрибує і тут чує шепіт, який переходить з вуст в уста:

— Ворог серед нас, товариші!

І тисячі облич, перекошених від ненависті й осуду, обертаються назад, на неї. Людський потік розступається, немов море перед Мойсеєм, і десь удалині бовваніє сувора постать Іцика за трибуною.

— Ліно! — трусить її за плече хтось поруч.

— Ліно! — тихий шепіт резонує в залі.

Вона відкрила очі і в напівтемряві світанку побачила схилене над собою обличчя Марти:

— Ліно, прокидайся!

Жінка підвелася з ліжка і зайшлася кашлем.

— Тільки, будь ласка, тихше! — вловивши розгублений, іще сонний погляд подруги, Марта додала:

— Вибач, але треба бути обережними... Я цю ніч не могла заснути, все думала... Ти одягайся, а я тобі розкажу, добре?!

Ліна слухняно кивнула і потяглася до одягу, що лежав на стільці поруч із канапою, на якій вона спала. Марта схопилася і від хвилювання почала ходити по кімнаті, голос звучав збуджено, але тихо:

— Що чекає нас тут? Будемо поневірятися попідтинню, аж поки не потрапимо в лапи ДПУ? А далі

— гірше! До мене доходили чутки, що вони можуть робити з жінками! Скільки я собі міркувала, не могла придумати для нас якогось виходу тут. Життя без певного даху над головою, безробіття, голод, висилка, арешт.

— То що ж нам робити?! — вигукнула Ліна.

— Може, це й добре, що у нас немає майбутнього, що нам немає чого втрачати. Ми можемо спробувати зробити щось немислиме, відчайдушне! — захоплено виголосила Марта, і у її очах спалахнув, здавалося, вже згаслий авантюрний вогник молодої дівчини. -Ліночко, чи тобі не спадало на думку, що вчорашній лист з паспортами — це наш квиток на волю!

— Ти хочеш спробувати виїхати за кордон? — почала здогадуватися Ліна. Після розлучення вона тільки й мріяла про те, щоб податися назад до Парижа, відшукати батьків... Але тоді, коли вона вийшла заміж, вона зробила страшенно, як виявилося, необачну річ: прийняла радянське громадянство. До того ж відмовилася спілкуватися з батьками, які у її шлюбі з Іциком вбачали ганьбу і мезальянс.

— Так! Якщо навіть нас зловлять, наше безнадійне становище аж настільки не погіршиться. Куди вже далі?!

Запинаючи на собі хустку, Ліна придушила ще один напад кашлю. Плечі її безсило опустились, і вона, тримаючись за бильце, сіла на канапу.

— Ти чого? Що трапилося? — запитала Марта.

— Я так думаю, що мені не подолати цю авантюру. — Оспале личко колишньої «грецької богині», обрамлене грубою хусткою, здавалося зів'ялою зрізаною трояндою. — До того ж я для тебе весь час у дорозі буду тягарем.

Усвідомлення правоти Ліниних слів пройняло холодом і страхом. Практичний розум Марти швидко прорахував, де і за яких обставин подруга буде для неї баластом. Саме вона, Марта, ще здорова й до кінця не зламана, сповнена сили й завзяття, може реалізувати план втечі. Вона сама...

Ліна побачила реакцію подруги й додала:

— Спробуй сама! Можливо, тобі справді вдасться вирватися з країни, знайти моїх батьків. Вони давно вже переїхали з нашого колишнього будинку, але я напишу тобі кілька адрес своїх знайомих.

— Ти говорила, що писала друзям відразу, як перебралася до Києва, але не отримала відповіді. -зауважила Марта, а у її голові й серці тривала напружена боротьба й пошук рішення.