Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Залишалося тільки одне: носитися під'їздом, як ненормальна, і стукати в усі двері, просячи не спускати поки що воду. У першій квартирі, де мені відкрили, телефон працював, і мені дозволили зателефонувати в аварійку. Перепитавши адресу рази три чи чотири, оператор пообіцяла, що команда підійде… за півгодини-годину!

Мало не виючи від розпачу, я продовжила свою пробіжку від дверей до дверей.

— Ой, а в мене зараз прання стоїть… — невдоволено протягнула гномиха пенсійного віку з п'ятого поверху.

— То вимкніть пральну машинку! — не витримавши, закричала я, ледь не ридаючи.

— А якщо вона від цього зламається? — невдоволено пробурчала та.

— Ще жодна пральна машинка не ламалася через те, що її відключили раніше! Потім допраєте. Коли ваше прання вже не загрожуватиме перетворенням мою квартиру на стічну канаву!

— Гаразд, — скрегочучи зубами, кивнула гномиха.

Закінчивши обхід, я повернулася у свій дім рідний… і змогла лише безнадійно простогнати, притулившись до стіни: смердюча вода вже перелилася за поріг туалету і розмірено розтікалася по підлозі передпокою. У той час як Клавік, що прокинувся, обурено кричав у своєму ліжечку. І ніби бажаючи добити мене максимальним рівнем трешу, за метр від мене по цьому «морі» проплив маленький гівно-лайнер.

— Та що ж за прокляття... — приречено схлипнула я.

Стало якось дуже прикро і безнадійно. Настільки, що мене вистачило лише на одне: сповзти по стінці, обхопити коліна і, розгойдуючись з боку в бік, безпорадно схлипувати. Десь через хвилин десять я прийшла до тями настільки, щоб підійти до Клавіка, притихлого, мабуть, від того, що моє схлипування викликало в нього когнітивний дисонанс через сам факт: десь поруч скиглив хтось крім нього! І вже ось так, обіймаючи синочка, немов м'яку іграшку, я дочекалася нарешті аварійки.

— Нічого не скажеш, серйозний був засміт, — похитав головою начальник бригади. — Забилося воно прямо в підвалі, але на першому поверсі ніхто не живе, і там перекрито все, то й пішло прямо до вас.

— Зрозуміло, — відчужено промовила я, закидаючись ще однією заспокійливою пігулкою.

Пройшовшись по затопленій підлозі у високих гумових чоботах, бригада побажала мені удачі та благополучно покинула квартиру, залишивши мене з жахливим фактом необхідності прибирати все це. Причому робити справу потрібно якнайшвидше, поки вода не протікла в квартиру піді мною, що загрожувало розборками з її власником, коли той вирішить нагрянути подивитися, як там його житлоплоща поживає.

Тільки легко сказати! Спробуй тут поприбирай, коли поруч дитина, яка розійшлася, мабуть, відчувши мамин настрій. Лежати в ліжку спокійно не хоче, спати не хоче, і взагалі починає кричати на всю ковтку, варто просто його з рук спустити... А каналізаційні рідини, що розтеклися по підлозі, продовжують смердіти, загрожуючи просочитися крізь плитку і покриття на стелю квартири знизу!