Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

правління королівством государ вперше звинувачував себе у значному прорахунку. Прийди він раніше на допомогу до жителів півночі, і ворог був би відкинутий. Тільки Рагард мовчав, не сміючи просити того, на чиє життя робила замах піддана імператора, від чиєї руки загинула королева. Ратимірк розумів, наскільки злий Садар, і не наважувався його турбувати. Мабуть, даремно, коли орди варварів засіли під столицею, незважаючи на сніги. Схоже, не лякали їхні морози і хуртовини, ці не чекатимуть весни, щоб перейти в наступ. Це розуміли і імператор, і король, що запізнилося лаючи себе за недалекоглядність і небажання піти на компроміс, підписавши договір альянсу. Садарові залишалося поспішати, поки ворог не взяв столицю і не кинувся до південних кордонів, а Ратимірк сподівався, що витримає облогу. Однак надія імператора витончувалась з кожним днем ​​все сильніше.

Легко сказати - трубіть збір. Армія не королівська гвардія, у столиці не квартирується. Зібрати солдатів у військо, здатне до ведення масштабних дій, — справа нешвидка та непроста. Розрізненими загонами війська Сидерима рухалися до північних кордонів, ведені полководцями-генералами. Чутка про те, що армію очолить сам Садар, розлетівся гарнізонами блискавично. Солдати були натхненні, але як би швидко не пересувалися, раніше ніж за місяць меж півночі Смірнісу не досягнути. І марно квапити коней, що в'язнуть у сльоту зимових степів. Країну залихоманило напередодні війни. Княгиня Нешуа, яка тимчасово повернулася на посаду старшого скарбника, повністю взяла в свої руки забезпечення військових, по-новому розподіляючи запаси. Рішучою рукою Даналія розпоряджалася доходами королівства, зробивши ставку на те, що потрібно для забезпечення армії та безпеки країни. Безперебійно застукали ковальські молотки, виковуючи нові мечі, загартувалися наконечники для стріл. У одну мить майстрові та ремісники перетворилися на зброярів. Звістка про те, що з півночі загрожує вторгнення, і це зовсім не рагардці, яких Сидерим тримає у вузді, схвилювала всіх від малого до великого. Навіть буркотливі аристократи змирилися зі своєю участю у визвольній кампанії Рагарда. Їм стало зрозуміло, що не той ворог, коли можна манірувати і зраджувати, перекинувшись на бік найсильнішого. Цього не зрозуміють і не пробачать не лише жителі країни, а й сусідніх держав, і жрецькі Ордени. До того ж доходили чутки, що варвари нещадно палять узяті міста, повністю вирізуючи населення. Через подібну поведінку вторженців ставало очевидним, що вони прийшли не підкорювати народи. Ні, вони прийшли забрати саме землю, знищивши всіх, хто з давніх-давен на ній жив. Вони не брали полонених, не вели переговори, смертоносною сараною розлітаючись територією Рагарда. І питання часу, коли ворог підійде до Смірнісу. Король це розумів і поспішав, вкотре корячи себе за зволікання. Ще жодного разу за всі роки Сидерим не виявлявся настільки близько до загибелі. Чим ближче під'їжджав до кордонів государ, тим більше тривожився, вислуховуючи повідомлення розвідки.

- Що ж Разючі? Як пропустили? — поцікавився король у червоного жерця-посла, який прибув із невтішними звістками з Рагарда.

— За нашими відомостями такого вторгнення ще жодного разу не було. Кордон стримує основну армію, в Рагард прослизнула лише невелика частина орди, – пояснив жрець.

- Мала частина? Військо шістдесят тисяч — мала частина? — Садар здивувався. Такої відповіді він не очікував. Було подумало, що ця сарана сміла Разячих, і так проникла в Тарідат. Виявляється, правоохоронці стримують вторгнення, залишивши таридійцям самим розбиратися з "малою частиною".

- На жаль, але це так. Запеклі бої по всіх перевалах. Але вони тримаються. Знову ж таки, за нашими відомостями, останні роки за хребтом були неврожайними, зими суворими. Мабуть, це спричинило, що варвари настільки завзято кинулися на південь, через Фуграду в Тарідат, — поділився думками посол, намагаючись вивести короля зі ступору.

- Боги! Якщо це "мала частина" орди, то скільки їх там, за Фуградою?! — уперше за все життя Садарові стало по-справжньому страшно. Дослухавши "червоноплащника", він узяв папір і перо, взявшись писати прохання в Білу Цитадель та Мадру. Не до старих чвар, коли всі землі Таридату під загрозою. Правитель Сидерима розумів це, як ніхто інший, у кожному рядку, у кожному слові закликаючи об'єднання. Він знав – самостійно сидеріанам не стримати орду. І сердився на Ратимирка, який не пояснив всієї жахливої ​​величини загрози, що не покликав вчасно на допомогу. Злився він, що раніше не надав значення звісткам з північних кордонів.

Смирніс, рік 2590

Стривожені війська стікалися до Смирнісу, розбиваючи проміжний табір на околицях Тадаска. Якщо ворог встигне наблизитися до кордонів, то йому більше ніде перетнути Таду, що не бажає ховатися льодом, крім як у фортеці. Однак і солдати, і полководці розуміли - це тимчасовий притулок, король лише збирає військо, плануючи рушити на Рагард, відкинути варварів назад у гори. Нависла загроза вимагала радикальних рішень, тут дотримання кордонів не обійдешся, ворога необхідно знищити.

Вогка земля втомлено піддавалася, дозволяючи встановлювати намети та конов'язі. Наступні за армією інтендантські каравани залишалися в кибитках, не ризикуючи розбивати власний табір. Перша хвиля припала на Смирніс, чиї вельможі в які століття не торгувалися, надаючи війську все необхідне, усвідомлюючи, що удар варварів доведеться спочатку по них, якщо Садар не втримає Тадаск.

— Удосвіта переходимо Таду. Передайте всіх командирам, щоби готувалися. Так, розумію, ніч видасться безсонною. Але на тому світі відіспіться, — король звично засів над картами, викреслюючи шляхи пересування. Розвідка доповіла, що армія ворога за три дні шляху. Значить, варто поквапитися, не можна пустити їх у землі Смірніса, інакше розбіжаться, і буде важко вибити їх із провінції. Потрібно діяти на випередження. Садар це розумів. А ще розумів, що його армія втричі менша за ворожу. І тут можна згадати, що у війні немає честі, лише перемога. Прийде діяти більше хитрістю, ніж прямою силою. Жаль, немає Зеліка, той був майстром на всілякі пастки, пастки. Що ж, є його послідовник, хай він мізками ворушить. Приблизно так і розмірковував король, читаючи зведення від розвідки. Вони були невтішні — вороже військо практично у повному складі сміло оборону столиці Рагарда, зруйнувавши, здавалося б, неприступну твердиню. Спадкоємець імператора загинув у бою, обороняючи місто, сам же правитель прийняв отруту, не чекаючи, поки ворог увірветься до палацу. Старий Ратимирк не міг змиритися з тим, що його страчують варвари, не міг більше дивитися на страх, що оселився в очах домочадців та палацової челяді. Його приклад наслідували багато, воліючи смерть від отрути ворожим мечам. Зайнявши столицю північної імперії, варвари рушили на південний захід, до Смирнісу, обминаючи озеро Ілтир. Розділившись, вони вислали третину армії до кордонів, залишивши основну частину солдатів на підкорення міст Рагарда, що залишилися. Отримавши ці відомості, Імператор Сидерима вирішив висунутися назустріч авангарду варварів і спробувати їх розбити до возз'єднання з ордою. Тоді можливо з'явиться шанс на перемогу. Якщо Мадерек не зволікатиме і надішле допомогу. Садар розумів, що самостійно йому не перемогти. Тому й посилав один лист за іншим, сподіваючись на швидкий відгук.

Рагард, рік 2590

Ледве заблищали світанки по горизонту, військо сидеріан знялося з табору, широкою колоною