Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ліна, ти не бажаєш помінятися дружбами? Тобі випадає кращий варіант, - жартома запитала Іра – друга дружка і, за сумісництвом, двоюрідна сестра Марти.

-          Ну це вже не до мене питання, - Ліна виразно глянула на Марту, а за нею і Іра так зробила.

-          А чого ви на мене дивитесь? – округлила очі Марта, дивлячись на їх відображення в дзеркалі перед яким стояла, поки мірки знімали. - Цим питанням займається Максим. Вибір дружбів -  його парафія.

-          Але ти можеш повпливати на нього, - невгавала Іра. - Ти носиш його дитину і можеш все, що завгодно просити.

-          Не будь егоїсткою, - присоромила її Марта. – Може в Ліни з Олегом щось вигорить.

 Дівчина, слухаючи їх розмову тільки демонстративно закотила очі і голосно застогнала. Марта посміхнулась невдоволенню подруги.

-          Ліна, не треба тут фиркати. Олег класний хлопець. Тебе ж ніхто насильно не веде з ним під вінець. Хтозна, може сподобається, а ти одразу відкидаєш і вибудовуєш упереджене ставлення. Ти як відмовила Дмитру минулого року, так більше ні з ким і не пробувала зустрічатись. До речі, як він там? Досі з Юлею з бухгалтерії зустрічається?

-          Наразі так, але щось мені підказує, що не все так райдужно в них. Юля останнім часом якась сумна ходить.

-          Мало там що. Може на роботі проблеми, - повела плечем Марта і почала знімати сукню – примірка була завершена.

-          Ну гаразд, гаразд. Переконали. Я не фліртуватиму з Олегом. Та ну його. Я бачила його тільки на фото і може не такий він уже й гарний насправді, як здалося, - не витримала Іра і перебільшено зітхнула.

 Дівчата вийшли з салону на вулицю – в приємний весняний гамір.

-          Розберемось на місці, - здалася Марта, - а то ми як меркантильні султанші  – наче чоловік не має права голосу.

-          Ну нарешті здорова думка, - простогнала Ліна, підносячи руки вгору. – Про меркантильність це ти, звісно, загнула, але в цілому я згідна.

-          Давайте кудись зайдемо пообідати. Я зголодніла, - змінила тему Іра.

-          Невже всіх сендвічів які були в салоні тобі не вистачило? – подразнила її Марта.

-          Ти про ті нещасні чотири штучки? – виразно глянула на неї дівчина. – Я навіть смаку не відчула.

 Марта з Ліною дружно розсміялись – Ірина безпосередність підкупала.

 В сам день весілля Ліна прокинулася раніше звичайного, щоб встигнути привести себе до порядку і швидше поїхати до Марти – сьогодні в неї стільки справ, що сама не дасть ради. Не встигла дівчина закінчити з макіяжем, як задзвонив телефон. Марта, а хто ж іще.

-          Приїзди скоріше, - без передмов схвильовано заявила вона, - в нас тут з самого ранку дурдом якийсь. Моя візажистка не приїхала і не відповідає на дзвінки. Тепер твій обов’язок нафарбувати мене. Олег- твій дружба- вчора умудрився зламати ногу. Буде в тебе інший, тут я потурбувалася. Моя племінниця вимазала фату шоколадом і мама зараз пробує відчистити. Так і здуріти можна, - видихнула і мало не заплакала дівчина.

-          Спокійно. Тільки спокійно. Я вже їду. Ми все владнаємо. Нічого страшного, - монотонно-спокійно заговорила Ліна.

-          Добре, - спокійніше заговорила Марта, - чекаю тебе.

 Після розмови Ліна швиденько закінчила з макіяжем (добре, що волосся вже вклала), вділа сукню і поспішила на вулицю ловити таксі.

 Зрештою, все встигли, все вирішили і Марта з Максимом красиві і щасливі вчасно стояли в РАЦСі, що Ліна дозволила собі з полегшенням видихнути. Вона згадала шаленство з макіяжем, потім вони з Ірою та ще кількома гостями відвозили нареченому сорочку, потім довго чекали на нього з викупом. Одне слово – клопоти, тільки з приставкою радісні.

 Яким же ж здивуванням було, коли Ліна довідалась, що на заміну її дружбі взяли – хто б міг подумати – Дмитра.

-          А ти як тут опинився?! – спантеличено дивилася на нього, коли приїхала до Макса з сорочкою.

-          Смію нагадати, що я з Максом добрі друзі і він попросив мене про послугу – бути дружбою.

-          Добрі друзі? – скептично звузила очі Ліна. - Були ж, наче, просто знайомі – пересікалися по роботі.

-          І все ти пам’ятаєш, - посміхнувся Дмитро. – З того часу наші стосунки зазнали змін і от сьогодні Макс зателефонував, бо як ти знаєш...

-          Так-так, Олег умудрився ногу зламати, - договорила за нього дівчина і спитала, - а Юля не проти такій твоїй ролі?

-          Не знаю. Ми розійшлись, - знизав плечима хлопець.

-          Оу, шкода. Не зійшлись характерами?

-          Щось таке, - стояв з руками в кишенях, дивлячись собі під ноги і підступно посміхаючись додав, - але мені сьогодні однаково перепаде.

 Ліна тільки здивовано нахмурила брови.

-          Буду на законних підставах тебе цілувати і годилось би, щоб ти відповідала, а то гостям весь кайф обламаєш.

-          Ну заради розваги гостей змушена буду «терпіти» твої поцілунки, - засміялась Ліна.

-          Готуйся до французького, - хитро закивав бровами Дмитро і, вдавши, що його Макс кличе, поспішив до іншої кімнати.

 Ліна дивилася йому в слід і не знала чи вона роздратована його самовпевненості чи їй весело. Зрештою, широка усмішка говорила сама за себе. Прийшла Іра і покликала Ліну за собою: їхня місія виконана і потрібно їхати до Марти - чекати коли наречений по неї приїде з викупом.

 Весілля обіцяло бути веселим: багато молоді запорука безпосередності, жартів і розваг. Дмитру і Ліні уже два рази співали «Гірко» і по кілька разів переспівували – дівчина сміялась і ніяковіла під сотнею пар очей, а Дмитру видно було наплювати - він з радістю кожного разу підводився, але не наполягав на продовженні поцілунку, коли вона ховала обличчя після легкого дотику його губ. Він просто розводив руки, говорячи веселому натовпу «Зробив все від мене залежне». Ліна зраділа і полегшено зітхнула, побачивши, як шоу, якого потребувала публіка, дала їм Іра зі своїм дружбою. «Вони знайшли одне одного» - сміялась Ліна недитячим поцілункам других дружби і дружки.