Читати книгу - "Атлантида"

Джек звернув увагу на літери, написані червоним на боці скринь. Один зі знайомців Джека з військової розвідки розповідав, що перехопив партію скринь із таким самим написом, що йшла з Лівії. Це був «Семтекс», смертоносна пластикова вибухівка виробництва Чеської Республіки, яку використовувала ІРА у своїй кампанії терору, спрямованій проти Британії.

— Це наш головний перевалочний пункт, — повідомив Аслан. — Зазвичай сюди входять лише у костюмах хімзахисту, адже тут зберігається хімічна та бактеріологічна зброя, але я нещодавно транспортним гелікоптером відіслав останню партію до ще одного вдоволеного клієнта на Середньому Сході.

Аслан замовчав. Його руки були складені на животі, великі пальці повільно оберталися. Очі звузилися, він приглядався до чогось за Джековою спиною.

Джек уже навчився розпізнавати момент, коли в Аслана відбувається чергова зміна настрою.

— Треба сказати, що в мене є й один невдоволений споживач — його терпець ми випробовуємо аж з 1991 року. Коли ми побачили, що «Сіквест» виходить з Трабзона, то зрозуміли, що в нього може бути лише один пункт призначення: саме той, який назвала Ольга після аналізу давніх текстів. Під прикриттям темряви ми наблизилися до вулкана. Ви забезпечили мене чудовим захисним екраном, дозволивши потрапити туди, куди через політичні міркування мені не було ходу вже багато років. Тепер, якщо супутник помітить якусь діяльність, військовики вирішать, що це ваш цілком легальний науковий проект. Саме в цьому місці мив 1991 році мали зустрітися з підводниками, але цей дурень Антонов через свою некомпетентність потопив човен і зіпсував мою торгову операцію.

— Капітан Антонов доправив би свій вантаж, — тихо відповів Джек, — але на субмарині стався заколот, очолений замполітом. Імовірно, це був єдиний гарний вчинок за цілу історію існування КДБ.

— А ядерні боєголовки? — різко перервав його Аслан.

— Ми бачили лише звичайну зброю, — відповів Джек.

— Тоді чому моя дочка, ведучи перемовини з моїми людьми, загрожувала ядерним вибухом?

Джек на деякий час замовчав. Катя не повідомила йому цієї подробиці своїх перемовин у рубці управління.

— Мої люди вас не пустять, — тихо сказав він. — Ваші друзі-фундаменталісти не єдині у світі люди, готові померти заради ідеї.

— Можливо, вони змінять думку, почувши, яка доля чекає на вас та вашого приятеля-грека, якщо вони не здадуться, — лиховісно посміхнувся Аслан. Схоже, спокій уже повернувся до нього. — Гадаю, ви вважатимете наш наступний крок надзвичайно цікавим.

Вони залишили ангар іншим шляхом — відкритою платформою, що лежала на даху конвеєра, — і тепер рухалися до центральної будівлі, розташованої ближче до моря, приблизно в кілометрі від ангара. Через п’ять хвилин вони ступили на ескалатор, що підвіз їх до дверей ліфта. Ліфтер натиснув на кнопку верхнього поверху.

Видовище, що відкрилося перед очима Джека, було гідним космодрому НАСА. Розміри приміщення дорівнювали розмірам «Пантеону», але тут було встановлено безліч комп’ютерів і різноманітного електронного обладнання. Джек з Асланом вийшли з ліфта, і Джек побачив, що стоїть на центральному узвишші на зразок сцени, оточеному рядами комп’ютерів, які невпинно підморгували їм різнокольоровими моніторами. На стінах висіли великі екрани, на яких були зображені мапи та телевізійні картинки. Приміщення в цілому нагадувало модуль управління «Сіквеста», але було набагато просторішим. Засобів зв’язку й обладнання тут вистачило б, щоб успішно керувати невеличкою війною.

Двоє чоловіків допомогли Асланові сісти в електричне крісло-візок. Якісь сірі люди, що, згорбившись, нерухомо сиділи біля моніторів, здавалося, не помітили їхньої появи.

— Зазвичай я віддаю перевагу «Грифові»: там більше місця для людських емоцій, — сказав Аслан, відкинувшись на спинку крісла. — Але звідси я можу керувати всіма своїми операціями одночасно. З цього крісла я можу, майже не повертаючи голови, побачити, що зображено на будь-якому екрані в кімнаті.

Чоловік, що зі знервованим виглядом стояв неподалік, наблизився та, нахилившись, щось прошепотів Асланові на вухо. Обличчя казаха залишилося непроникним, але його пальці почали барабанити по підлокітнику крісла. Не сказавши ні слова, він натиснув на кнопку, і крісло понесло його до панелі управління, на екрані якої висвітилися цифри. Джек у супроводі Далмотова пішов слідом. Коли вони наблизилися, Джек відзначив, що екрани, розташовані ліворуч, були моніторами системи спостереження, подібної до тієї, що використовувалася у карфагенському комплексі. Монітори показували внутрішні приміщення будівлі.

Сірі люди тихо розступилися, пропускаючи Аслана до панелі. Джек зупинився за електричним візком, поруч із оператором, що сидів за клавіатурою панелі управління. Обіч став Далмотов.

— Ми нарешті встановили зв’язок, — англійською сказав оператор. — Супутник почне переказувати дані просто зараз.

Цей чоловік мав азійські риси обличчя, але, на відміну від більшості, одягненої в чорні комбінезони, був убраний у білу сорочку та джинси. З його акценту Джек зробив висновок, що чоловік здобував освіту в Англії.

Оператор подивився спочатку на Джека, потім — питально — на Аслана. Гладун зі сміхом кивнув, — вочевидь, не тому, що йому було байдуже, а тому, що був непохитно впевнений, що його гість ніколи нічого нікому не розповість.

Мозаїка пікселів на екрані згустилася в мапу Чорного моря. Південно-східний куток зображення досі був почасти затягнутий завісою хмар, останнім нагадуванням про минулий шторм. Теплобачення розцвітило зображення спектром кольорів. Проступила берегова лінія — це супутник сприймав інфрачервоне випромінювання з-під шару хмар. Оператор обрав квадрат і збільшив його зображення так, щоб воно зайняло весь екран. Він повторював це доти, доки більшу частину екрана не зайняв острів, центральна частина якого являла собою нестійку гаму відтінків червоного та жовтого: це випускала потужне теплове випромінювання гаряча магма в тілі вулкана.

На морі неподалік від острова лежала срібна пляма, що означала надводне судно. Оператор знову почав збільшувати зображення, розширивши його на весь екран; тепер можна було бачити об’єкти, менші за метр у розмірі. Судно нерухомо лежало у воді правим бортом до неба, його ніс був під водою, а з палуби стирчало те, що залишилося від стерна.

Охоплений жахом Джек упізнав у цьому інваліді «Сіквест»: попри значні пошкодження, помилитися було неможливо. Плями посиленого випромінювання показували місця, де бронебійні снаряди прошили корпус, залишивши діри, які зяяли, наче рани, що їх залишають у людському тілі кулі, випущені з особливо потужної зброї. Джек відчув, як його стискає лють. Узявшись за крісло, він повернув Аслана обличчям до себе.

— Де мої люди? — голосно спитав він.

— На зображенні немає зон підвищеної теплоти, що відповідали б людським тілам, — спокійно відповів Аслан. — Учора вранці двоє людей з екіпажу «Сіквеста» зробили неймовірну дурницю, вступивши у перестрілку з «Грифом». Як ви можете уявити, сили в битві були дуже нерівними. Ми бажаємо вислати «Гайнд» і позбутися цього сміття.

На палубі «Сіквеста» Джек побачив підняту та розгорнуту