Читати книгу - "Поліція"

На поліцейській хвилі не припинялося базікання. Коди, призначені для нього, Трульса Бернтсена, це від нього потрібно було приховувати те, що відбувається. І ці ідіоти думали, що досягли успіху, що він нічого не зрозумів! Але вони його не обдурять. Трульс Бернтсен поправив дзеркало і кинув погляд на службовий пістолет, що лежав на куртці на передньому сидінні. Як завжди, усе навпаки. Це він їх обдурить.

Жінки на тротуарах не звертали на нього уваги, вони упізнавали машину і розуміли, що він не купуватиме їхні послуги. Молодий, сильно нафарбований юнак у занадто тісних штанях обвивався навколо стовпа зі знаком "Парковка заборонена", як навколо жердини. Він виставив наперед стегно і надув губи, дивлячись на Трульса, який відповів йому піднятим угору середнім пальцем.

Здавалося, темрява густішала. Трульс нагнувся до лобового скла і подивився вгору. Із заходу насувалися хмари. Він зупинився на червоне світло і знову подивився на сусіднє сидіння. Він обманював їх раз по раз і ось-ось обдурить знову. Це його місто, ніхто не зможе заявитися і відібрати його просто так у Трульса.

Він засунув пістолет у бардачок. Знаряддя вбивства. Це було так давно, але він досі бачив перед очима його обличчя. Обличчя Рене Калснеса. Слабовільна, по-дівочому гарненька пичка гомика. Трульс ударив рукою по керму. Давай же зелений, чорт забирай!

Спочатку він побив його кийком.

А потім вийняв свій службовий пістолет.

Навіть у кривавому місиві обличчя Трульс розгледів благання і почув безсловесне благальне шипіння, як із проколотого колеса велосипеда. Марно.

Він вистрелив у перенісся, побачив, як сіпнулася голова, ніби в кіно. Потім він скинув автомобіль з обриву і поїхав звідти. Від’їхавши на чималу відстань, він обтер палицю і викинув її в лісі. Удома в шафі у спальні в нього були запаси. Зброя, прилади нічного бачення, куленепробивний жилет і навіть рушниця "Мерклій", яка, на загальну думку, досі знаходиться на складі доказів і конфіскату.

Трульс їхав тунелями у череві Осло. Праві політики-автомобілісти називали ці нещодавно побудовані тунелі життєво необхідними кровоносними судинами столиці. Представник екологічної партії у відповідь назвав їх "кишківником" міста: може, вони й потрібні, але пересувалося ними в основному лайно.

Трульс маневрував між спусками і майданчиками кругового руху, дотримуючись покажчиків, розміщених згідно зі старою традицією Осло: ти повинен прекрасно знати місто, щоб не спійматися на жарти Управління дорожнього руху. Ось він піднявся вгору. Східний Осло. Його район. На поліцейській хвилі пролунало кудкудакання. Один із голосів заглушив металевий скрегіт. Метро. От ідіоти! Вони що, справді думали, що він не зуміє розшифрувати їхні дитячі коди? Вони були на Бергсліа. Перед жовтим будинком.

Харрі лежав на спині і дивився на сигаретний дим, що підіймався повільно до стелі спальні. Дим вимальовував фігури і обличчя. Харрі знав чиї. Міг назвати їх поіменно. Товариство мертвих поліцейських. Він дмухнув на кільця, і вони розчинилися у повітрі. Він прийняв рішення. Харрі не знав точно, коли він це зробив, знав тільки, що тепер усе зміниться.

Якійсь час він намагався уявити, що це не так уже й небезпечно, що він перебільшує, але він був алкоголіком упродовж надто багатьох років, тому відразу впізнав фальшиві безглузді спроби зняти напругу. Коли він скаже те, що збирався, його стосунки з жінкою, що лежить поруч, повністю зміняться. Харрі боявся. Він повторив про себе виношене. Треба сказати це зараз.

Він зробив вдих, але вона його випередила.

— Даси затягнутися? — пробурмотіла Ракель, ще тісніше притуляючись до нього.

Гола шкіра випромінювала тепло подібно до кахляної печі, і він міг засумувати за цим теплом у найнесподіваніші моменти. Ковдра була теплою внизу і холодною зовні. Біла постільна білизна, завжди біла постільна білизна, ніщо інше не може охолоджуватися у такий правильний спосіб.

Харрі простягнув їй сигарету "Кемел". Подивився, як вона невміло тримає її, як утягує щоки, косуючи очима на сигарету, неначе заради безпеки з неї не можна зводити очей. Він подумав про все, що мав.

Про все, що міг утратити.

— Відвезти тебе завтра до аеропорту? — запитав він.

— Тобі необов’язково це робити.

— Знаю, але у мене заняття починаються пізно.

— Тоді відвези, — вона поцілувала його в підборіддя.

— У мене дві умови.

Ракель перекинулася на бік і запитально втупилася в нього.

— По-перше, ти назавжди перестанеш палити, як підліток на гулянці.

Вона тихо засміялася:

— Я спробую. А по-друге?

Харрі зібрав у роті слину, знаючи, що, можливо, коли-небудь згадуватиме про цю мить як про останню щасливу мить свого життя.

— Я чекаю.

Дідько, дідько!

— Я збираюся порушити обіцянку, — сказав він. — Обіцянку, яку в першу чергу дав самому собі, але яка, боюся, стосується й тебе.

Він швидше відчув, аніж помітив, як змінилося в темряві її дихання. Стало уривчастим, швидким. Вона злякалася.

Катрина позіхнула і подивилася на годинник. На секундну стрілку, що світилася зеленим кольором, ведучи зворотний відлік. Ніхто з членів тієї слідчої групи не повідомив про телефонний дзвінок, що надійшов до дільниці.

Вона мала би відчути, як наростає напруга у міру наближення критичної точки, але натомість усе було навпаки, вона вже майже почала боротися з розчаруванням, судомно згрібаючи позитивні думки. Наприклад, як, повернувшись у свою квартиру, вона прийме гарячу ванну. Про тепле ліжко. Про каву, яку питиме завтра вранці, про новий день і нові можливості. Адже нові можливості завжди з’являлися, повинні з’являтися.

Вона бачила вогні фар на Третьому кільці, — життя міста, яке так незбагненно і незворушно йшло своєю чергою. Пітьма стала ще щільніша після того, як хмари завісою закрили місяць. Катрина хотіла перевернутися, аж раптом завмерла. Звук. Тріск. Сучок. Тут.

Вона затамувала подих і прислухалася. Позиція, що дісталася їй, була оточена щільними кущами і деревами. Важливо, щоб її не видно було з жодної зі стежин, по яких він міг пройти. Але на стежках не валялося суччя.

Знову тріск. Цього разу ближче. Катрина машинально відкрила рот, неначе потребувала більше кисню.

Потяглася до рації, але не встигла до неї дотягнутися.

Він мав рухатися швидко, як блискавка, і, незважаючи на це, подих, який вона відчула на шиї, був абсолютно спокійним, а тихий голос коло її вуха — незворушним, майже веселим:

— Що відбувається?

Катрина обернулася до нього обличчям і хрипко видихнула повітря:

— Нічого.

Мікаель Бельман схопив її бінокль і спрямував донизу:

— "Дельта" займає дві позиції коло рейок метро онде, правильно?

— Так. Як…

— Я отримав копію карти операції,