Читати книгу - "Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко"

Трибуна зааплодували, діти поспішили зайняти свої місця. В цей момент на поле знову вискочив охоронець та подав сигнал початку перших Дитячих Ігор. Відчинились ворота, що вели до поля, з темряви почали з’являтись хлопці та дівчата, що тягнули за собою візки з клітками. В клітках сиділи полонені та перелякано почали розглядати трибуни, повні дітей міста Сонця.

Полонених було дев’ятеро. Вісім хлопців та дівчат з селища, яких схопили вночі, коли ті намагались обікрасти місто. Дев’ятим був колишній ватажок поселення гіпермаркету, Семен. Дев’ять візків протягнули через все поле, та зупинились біля центральної трибуни. Охоронці дістали ключі та познімали замки з кліток, відчинили дверцята. Самі воїні, піднявши свою зброю, стали біля візків, розвернувшись обличчям до воріт, що тепер були через все поле.

Пролунав ще один сигнал та з темряви вийшли чемпіони. Їх було всього п’ятеро, всі були вдягнені в чорний одяг та тримали в руках зброю. Дві бити, два металеві прути та труба. Дерев’яних палиць не було, Євген не хотів жаліти полонених. Останній штрих чемпіонів – це шоломи, що повністю закривали обличчя. Воїни виглядали справжніми гладіаторами. На цей момент глядачі одразу звернули увагу та заверещали від задоволення, встали та зааплодували стоячи.

Охоронці підбігли до воріт та зачинили їх. Вже звичний сигнал знову пролунав стадіоном. Він був останнім та вказував на завершення підготовки та початок битви. Охоронці, що стояли біля візків, почали палицями виштовхувати полонених з кліток. Перелякані хлопці та дівчата, без зброї, схопились за руки та почали оглядатись. Воїни нагадали їм про правила Дитячих Ігор. Вони мають битись з чемпіонами. Якщо полонений зможе відібрати зброю та до кінця ігор залишатись з нею – він стає переможцем, стає вільним.

Спокійним серед всіх полонених був лише Семен. Він стояв та дивився на охоронців, робив вигляд, що не слухає їх. Насправді, він слухав дуже уважно, але разом з цим, розглядав локації, оскільки бачив поле в перший раз. Він розумів, що перемогти в цих іграх майже не можливо. Полонені не мають зброї, вони голими руками мають бігти на чемпіонів. Якщо пощастить відібрати зброю, треба ще й протриматись до того моменту, коли всіх інших полонених буде виведено з гри.

Охоронці лишили візки та клітки на місці, самі побігли через поле до воріт, та вишукувались біля них, розвернувшись до поля обличчями. Зброю опустили. Задача охоронців – відтягувати дітей без тями, або надати першу допомогу тим, хто цього буде потребувати. Полонені не мали права здаватись, вони мали боротись.

Поки звільняли полонених, чемпіони вишукувались в ряд та розминались, махаючи своєю зброєю. Як тільки охоронці зайняли свої місця, один з чемпіонів відокремився та почав розглядати дітей на трибунах. Він відкинув свою биту та почав знімати свій шолом. Трибуни спостерігали за чемпіоном, адже було цікаво що він хоче зробити перед битвою. Як тільки шолом було знято, хлопці та дівчата округлили від здивування очі та повідкривали рота.

На полі, одним з чемпіонів виявився сам губернатор Євген. Його довге волосся було заплетено в косу, боки повністю вибриті. Хлопець нагадував вікінга з фільмів та серіалів. Він покрутився та всміхнувшись, підняв руки вгору.

Натовп в який раз вибухнув криками захоплення та аплодисментами. Вони були вражені, адже звикли, що губернатор хоч і вигадав Ігри, але вів себе більше як король, який не вважав за потрібне приймати участь особисто. А зараз він один з чемпіонів, який буде приймати участь в перших Дитячих Іграх. Неймовірно!

Губернатор почав аплодувати всім глядачам, потім вдягнув шолом та підняв свою биту. Чемпіон повернувся до інших та зайняв своє місце. Діти дочекались поки трибуни заспокоються та рушили в сторону полонених. Обійшовши піраміду та стіни для скелелазіння, чемпіони вийшли на пряму дорогу до полонених. Діти закричали від страху, але почали оглядатись по сторонам. Семен, разом з деякими дітьми з селища, побігли в сторону лабіринту. Інші полонені чкурнули до ящиків з павутинням.

Чемпіони розділились та побігли на обидві локації. Натовп почав кричати та скандувати, підтримуючи воїнів міста Сонця. Дитячі Ігри почались.

Воїни заскочили до павутиння та виставили зброю попереду себе. Пробирались обережно, розглядаючи все навколо. Полонені перелякані, але могли вискочити зненацька та вихопити біту чи прут, а це було б не доречно. Розділились. Один чемпіон пішов прямо, два інших вправо та вліво. Всередині було тихо, без рухів. Лише крики натовпу зовні, який дуже заважав зосередитись на справі.

Зненацька вискочив один хлопець з селища та закричав, виставивши кулаки перед собою. Чемпіон зреагував миттєво, підняв прут та вдарив ворога в живіт. Хлопець впав та закричав від болю. Він спробував піднятись та відповзти в сторону, перелізти під павутинням, щоб бути не доступним. Але чемпіон підскочив до полоненого та схопив за футболку. Він почав тягнути його в сторону виходу, співаючи якусь пісеньку.

Чемпіон, що рушив в праву сторону так нікого і не зустрів, дійшов до самого кінця павутини та вийшов на поле. Чортихнувся та подивився по сторонам. Нікого вже не було, тому він побіг до лабіринту з соломи.

Воїн, що пішов в ліву сторону наткнувся одразу на двох полонених. Хлопець та дівчина спробували заховатись та вискочити на чемпіона з різних сторін. Вони закричали та кинулись на воїна. Той встиг підняти трубу та вдарити дівчину, вона відлетіла в сторону та впала без тями на траву. Полонений встигнув вдарити чемпіона в бік кулаком, але не сильно. Воїн скрутився та завив від болю, але швидко махнув трубою. Почувся глухий стук та полонений впав на землю. Чемпіон засміявся та підняв трубу, щоб нанести наступний удар. В мить, хлопець підскочив та кинувся спочатку на воїна, але потім різко розвернувся, кинувся до виходу.