Читати книгу - "Рембо"

І тільки технік-зв’язківець, який усе ще сидів біля приймача, щільніше притиснув навушники та підняв угору руку, просячи, щоб ті, хто був поруч, не заважали йому слухати.

Я сказав, вантажте радіо, — повторив наказ Мердок.

Траутмен, який усе ще перебував під охороною, напружився, помітивши заклопотаність на обличчі зв’язківця.

Думаю, вам буде цікаво почути, — сказав технік, звертаючись до Мердока.

А-а, — мляво відмахнувся той. — 3 ним уже покінчили.

Не зовсім так, сер, — продовжував технік, — зараз я слухаю повідомлення від одного з радянських, він знаходився в таборі. Він ніяк не може зв’язатися з вертольотом. На всі його запити немає відповідей. Спочатку він уважав, що вертоліт розбився.

Що-що? — перепитав Мердок. — Що означає «спочатку»? Ти хочеш сказати, що з вертольотом сталося щось інше?

Так точно, сер. Росіяни майже впевнені, що вертоліт не розбився, а був захоплений.

Повтори, що ти сказав? — перепитав Мердок.

Я кажу, сер, вони майже впевнені, що вертоліт захопив Рембо.

Що-що?

Рембо, сер. Вони вважають, що він захопив їхній вертоліт.

Боже милостивий! Це неможливо.

Справа в тому, сер, що Рембо не просто захопив вертоліт…

А що ще?

Він тепер атакує табір. Російський офіцер просить допомоги.

Мердок дивився в одну точку. На його обличчі з’явився вираз повної розгубленості та здивування.

Я ж вас попереджав, *— сказав Траутмен, — що хлопець швидко пристосовується до обстановки.

Мердок важко зітхнув і повільно повернувся до вертольотів та до літака.

Так, — голосно промовив він, і луна прокотилася по всьому величезному ангару, — терміново розпаковуємося! Знімайте устаткування, несіть його в ангар і підготуйте до роботи.

Що? — запитав помічник Мердока, не вірячи тому, що сказав його начальник.

Я повторюю, готуйте устаткування до роботи. Операція ще не закінчена, чорт би її забрав!

РОЗДІЛ 16

Спекотне марево розсіялося, і Рембо побачив табір. Він підлетів ближче та натиснув на гашетку «дракона». Стовп світла полетів униз і обрушився на сторожову вишку, яка була з лівого боку. За кілька секунд вона перетворилася на хмару вогню, пилу й уламків.

Тепер вертоліт спрямували вправо та направили вогонь на праву вишку. Солдати внизу піднімали автомати й цілилися у вертоліт, але, потрапляючи в зону вогню, буквально лопалися, немов повітряні кульки, розбризкуючи кров.

Права казарма перетворилася на купу руїн. Казарма в середині, та, у якій катували Рембо, тепер палахкотіла й диміла. Ущент розлетілася сторожова будка біля воріт.

Троє солдатів намагалися заскочити у вантажівку, але злетіли в повітря від потужного вибуху — це «дракон» улучив у бензобак машини.

Так вам!

Рембо хотілося кричати.

Так вам! Тримайте!

А, може, він і справді кричав, сам не помічаючи цього.

Ще один барак на очах перетворився на уламки.

Рембо все стріляв і стріляв. Він не міг зупинитися. Йому хотілося весь табір зрівняти із землею. Ще одна вишка. Тепер вантажівка.

Так вам!

Не буде більше цього табору, і закінчиться цей безглуздий кривавий кошмар. Усе перестане існувати.

Але ж і так нічого не існувало. Хіба не це говорив йому вчитель? Шлях дзен.

Тоді чому його охоплювало радісне відчуття від того, що він знищив вишки та бараки? Адже нічого цього не існувало.

Тому що його змусили це робити. Змусили тоді, у Штатах, і змусили ці виродки з табору. А Мердок зрадив його. Коу загинула.

Рембо повів вертоліт на посадку.

Приземлившись, він заглушив двигун, зайшов у салон і зняв кулемет М-60. Незважаючи на вагу зброї та боєприпасів, Рембо вдалося зістрибнути з вертольота.

Він ішов крізь дим і з ненавистю поливав вогнем фігури у формі, які помічав.

І нарешті все закінчилося.

РОЗДІЛ 17

Якщо не брати до уваги тріск полум’я, то навколо запанувала мертва тиша.

Рембо йшов крізь дим по уламках у бік печери в задній частині табору.

Переляканий і обеззброєний солдат вискочив із-за купи каміння та в паніці кинувся в бік лісу. Рембо не звернув на нього жодної уваги.

Інший солдат вистрілив у Рембо із-за дерева й через секунду вже був відкинутий у кущі сильним кулеметним вогнем.

Рембо раптом побачив бамбукові ґрати, які закривали вхід у печеру.

Поруч із нею стояв Подовський і цілився в полонених.

Ну, от ми і дійшли, як кажуть, до останньої точки, — промовив Подовський.

Обличчя Подовського було блідим, голос тремтів. Рембо йшов, не зупиняючись.

Якщо ти вистрілиш у мене, я мимоволі натисну на курок і вб’ю одного з них!

Рембо не зупинявся.

Ти ж не станеш цього робити. Невже тобі хочеться, щоб хтось із них помер у момент порятунку!

Кінчай цього сучого сина! — крикнув із-за решітки Бенкс.

Рембо був радий почути цей голос. Він боявся, що Бенкса

могли вбити, бо йому вдалося втекти.

Я прошу тебе. тільки про одне: дай слово, що відпустиш мене, — вимовив Подовський. Моє життя в обмін на життя одного з них.

Але Рембо невблаганно наближався, немов не чуючи його. Подовський завмер.

Ти ж переміг! Чого тобі ще треба?

Він різко обернувся з наміром вистрілити в Рембо, але чиясь рука просунулася з-за решітки та схопила його за кисть. Рука була тонкою й, мабуть, дуже слабкою, але вона вчепилась у кисть Подовського смертельною хваткою.

Рембо кинувся вперед і схопив руку з пістолетом. Подовський закричав і випустив зброю.

Рембо кинув кулемет. Він протягнув Подовського тридцять ярдів углиб табору.

— Ні! — репетував Подовський.

Ухопивши його за руку й за ногу, Рембо підняв і кинув у ту мерзенну яму, у яку опускав його Тай.

РОЗДІЛ 18

Техніки за допомогою солдатів квапливо готували устаткування до роботи. Ангар знову наповнився людьми й апаратурою.

Дайте цьому спокій! — наказував Мердок. — Зараз для мене головне, щоб швидше запрацював радар.

Траутмен здивовано хитав головою, він ніяк не міг зрозуміти різкої зміни, що відбулася з Мердоком. Невже після того, як він покинув Рембо, через бажання йому помститися й убити, він раптом надумав урятувати його, допомогти йому повернутися на базу?

Заберіть із вертольота устаткування, — розпоряджався Мердок. — Еріксоне, Дойле, ще раз огляньте озброєння.

У Траутмена защеміло серце від недоброго передчуття. Можливо, Мердок думав зовсім про інше. Не про порятунок Рембо… Ні. Мердок не здатний на таке!

РОЗДІЛ 19

Рембо дав чергу з кулемета, і замок злетів. Коли він відкрив двері, полонені дивилися на нього, не наважуючись промовити ані слова й не рухаючись із місця,

І от заціпеніння спало, й усі вони разом почали рухатися.

— Забираймося звідси швидше! — крикнув Бенкс.

Ті, хто був сильнішим,