Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зрештою преподобний Ґроббелаар збагнув, що бородань не опирається та не реагує, і з відразою відкинув його. Араб гепнувся на спину, розкинувши врізнобіч руки. По тому Ріно нахилився, відшпурнув геть кістляве тіло мексиканця та допоміг Джеймі підвестися. Макака все ще кривився і тихо постогнував, цідячи повітря крізь стиснуті зуби. Живіт зотлівав у вогні — трикляті гази ніяк не відходили.
Тимур і Лаура перебігли дорогу та зупинилися по обидва боки від Ріно.
— Ти о’кей, фелла? — захриплим від адреналіну голосом запитав преподобний.
— Я думаю, він не розуміє англійської, — припустила Лаура.
Джеймі звів голову й утупився вологими від сліз очима в обличчя велетня. За мить погляд ковзнув донизу, на посірілий від бруду та поту комірець священнослужителя. Банькаті очі Макаки ще більше округлилися. Гримаса болю поступилася місцем здивуванню, а потім навіть більше — благоговійному переляку. Джеймі згадав, як 1 вересня 2009-го ледь не пристрелив велетня тому, що той назвав його «чикою». Насправді Ріно не мав наміру ображати коротуна, якраз навпаки, хотів подякувати за гроші, а відтак весело промовив: «Muchas gracias, chica![74]», — сплутавши слова chico[75] та chica. Макака вмить забув про «зустріч» із Богом і палку обіцянку виправитися та лише дивом утримався від того, щоб не пристрелити Ріно. Зате тепер, дивлячись на потертий комірець, Джеймі пополотнів. Кров відринула від обличчя, через що червона цівка, що тяглася з розбитого носа, стала більш виразною, а перед очима затанцювали темні плями. Бідолаху то пробирало холодом, то наче окропом обливало від думки про те, що п’ять років тому він стояв за крок від того, щоб застрелити священика. Уявити тільки — він міг ГРОХНУТИ СПРАВЖНЬОГО СВЯЩЕНИКА! «Стільки часу минуло, — зміркував Макака, — а я тільки зараз збагнув, наскільки серйозним було випробування».
Те, що сталося далі, цілковито шокувало Тимура, Ріно та Лауру. Джеймі, не зводячи погляду з південноафриканця, переступив через простягнуті ноги Каберри та стиснув поміж долонями праву руку Ґроббелаара.
— Padre, — сказав він; у голосі проступили і вдячність, і покірливість, і легке відлуння страху від усвідомлення непоправності лиха, яке він міг скоїти п’ять років тому в Атакамі. — Lo siento, Padre, por favor discúlpame![76] — після цих слів Джеймі Макака підніс пошерхлу руку преподобного до обличчя та приклався губами до її тильного боку.
Ріно Ґроббелаар сконфужено кліпав на карлика, Тимур помітив, як напружилися м’язи його правиці, проте долоню преподобний не висмикнув.
— Що це з ним? — вирячившись, прошепотіла Лаура.
Українець знизав плечима. Надмірно палкий вияв вдячності насторожував, водночас Тимур не міг не визнати, що він виглядає щирим.
Макака відпустив долоню. На шерехатій шкірі преподобного лишилися сліди крові. Побачивши їх, Джеймі похапцем утер носа рукою. Він не був дурнем і, чудово розуміючи, як його вчинок виглядає з боку, випростав ліву руку, обережно вказав пальцем на комірець Ріно та протараторив іспанською:
— Por poco y asesino al Padre hace 5 años. Lo recuerdas? Cuando nos conocimos en el desierto…[77]
Цього разу Лаура нічого не зрозуміла.
Тим часом Тимур Коршак, нахилившись, приклав палець до шиї ліванця. Із пульсом усе було добре. Погано було те, що довкола розпростертих посеред тротуару тіл починали збиратися люди. Із хвилини на хвилину хтось обов’язково викличе поліцію.
— Чуваки, — спокійно повідомив українець, — нам треба по-хорошому вшиватися звідси.
Ріно стрепенувся, глянув навкруги, після чого розвернувся і закрокував на південь. Чилійці, похмуро зиркаючи, розступалися перед ґевалом. Тимур і Лаура, не вагаючись, шаснули за велетнем. Джеймі Макака кілька секунд глипав вибалушеними очиськами то на Каберру, то на Саїда, то на те місце, до стояв чорний «Chevrolet Impala» із квадратними фарами, а тепер тупцяли роззяви, а тоді кинувся наздогін південноафриканцю.
Учотирьох вони пірнули до офісу компанії «Europcar» за мить до того, як від центру міста долинули сирени поліцейського автомобіля та карети швидкої допомоги.
LIX
Четвер, 22 січня, 10:04 (UTC –4)
Офіс компанії «Europcar»
Антофагаста, Чилі
У прохолодному холі Тимур нарешті помітив, що Джеймі ув’язався за їхньою компанією.
— Чекай, — чоловік притримав Лауру за руку, — пігмей іде за нами.
Лаура та Ріно спинилися. Джеймі став перед ними та випростався, наче школяр перед директором. Схоже, він здогадався, що зараз вирішуватиметься його доля. Він не мав куди йти і небезпідставно припускав, що друга зустріч із ґевалом та його супутниками аж ніяк не є випадковістю, водночас Джеймі не мав уявлення, як це все пояснити. І як переконати, що він хоче залишитися з ними.
— Може, він боїться, що його переслідуватимуть, — припустила Лаура.
— А може, не варто було в це встрявати? — пробурчав Тимур. — Преподобний, звісно, молодець, гарно віддухопелив їх в ім’я Господа, але хто дасть гарантію, що ті двоє вилупків через півгодини не приведуть сюди ватагу з півсотні осіб?
— Якщо пощастить, за півгодини ми їхатимемо геть з Антофагасти.
Ріно довго роздивлявся Джеймі, відчуваючи, як ниє праве плече, м’язи якого впродовж минулих чотирьох років відвикли завдавати удари. Зрештою здоровань мовив:
— Якщо малий захоче — нехай іде з нами.
Запала кількасекундна мовчанка. Усі розглядали карлика.
— І в Атакаму також? — скептично підняв брову Тимур.
— І в Атакаму також, — поважно пробасив преподобний.
Українець роззявив рота, щоб запитати навіщо, проте Ріно випередив його, жестом пояснивши, що не бажає чути заперечень. Макака за інтонацією збагнув суть того, що сказав здоровань. Ступивши крок уперед, карлик урочисто простягнув південноафриканцю руку:
— No nos hemos presentado[78], — й урочисто додав: — Jamie.
Преподобний ледь помітно кивнув й акуратно, самими лише пальцями потиснув правицю.
— Ріно, — долонька Макаки повністю зникла в долоні велетня.
Із незмінно серйозним виразом на обличчі Джеймі вивільнив руку та повернувся до француженки.
— Лаура, — посміхнулась та і потиснула руку з короткими та пухкими пальцями.
Останнім, скептично звівши обидві брови, потиснув руку українець:
— Тимур.
До холу ввійшла чилійка в зелено-жовтій уніформі компанії «Europcar».
— Te puedo ayudar de alguna manera?[79]
Усі повернули голови вбік дівчини. Дженджик із вибритими скронями кудись зник.
— Ми хотіли дізнатися, чи можливо орендувати у вас мотоцикли
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бот. Ґуаякільський парадокс», після закриття браузера.