Читати книгу - "Шоколад із чилі"

— Знаєш, що, — мовив Адріан, — я так собі подумав, що за всіма цими історіями криється стільки переживань, стільки почуттів і страждань. А якщо їх переповісги, то скидаються на якусь мильну оперу.

— Наша теж? — запитала Лінка. — Теж нагадує серіал? Бо я нині довго думала й вирішила дещо тобі дати.

Вручила Адріанові торбинку в різдвяні ялинки.

— Перепрошую за цей зимовий мотивчик, але іншої вдома не знайшлося. А взагалі… це мав бути різдвяний подарунок.

Адріан розпакував календар і розгорнув на першій сторінці. А там побачив картину Брейгеля, на якій маленькі чорні фігурки ковзалися замерзлим ставком. Він любив Брейгеля, і Молодшого, і Старшого, обоє створили в живописі цілковито новий стиль. Неповторний. Цими крихітними людськими постатями, зовсім як маріонетками, керувала невидима рука. Проте він уже не думав про картину, бо поруч видніли її записи. «1 січня. Не зустріла з Тобою Нового року, і це був найгірший Новий рік у моєму житті». Читав би далі, якби Лінка лагідно не закрила календар.

— Почитаєш собі пізніше. Я хотіла, щоб ти зрозумів, що я відчувала весь цей час. Бо інакше це виглядає так, наче в нашій біографії утворилася якась прогалина.

— Тоді я тобі теж дещо дам, — сказав Адріан, вручаючи Лінці стос аркушів.

— Що це?

— Мейли, яких я тобі не надіслав. Знаєш, мені теж було нелегко.

Прочитавши перші слова, Лінка відчула, що зараз розплачеться.

— У цій торбині є ще дещо, — сказала вона. — Глянь.

Адріан запхнув руку досередини й витягнув шоколадку.

— Знаєш, я, мабуть, стала страшенно сентиментальною, — усміхнулася Лінка. — Але я собі подумала, що кохання не конче має бути схожим на молочний шоколад…

І тоді він її поцілував. Смакувала кавою, кардамоном, медом і шоколадом, який вони зараз куштуватимуть разом.

— …може, кохання нагадує шоколад із чилі, — закінчила вона думку, ненадовго відриваючи вуста.

Лише на одну-єдину мить.