Читати книгу - "На краю Ойкумени"

Етруск і еллін засиділися допізна і закінчили розмову в темноті.

І раптом щось заступило просвіт зоряного блиску В отворі входу, і голос Кідого примусив їх радісно здригнутись. Негр вернувся несподівано і відразу ж вирішив провідати друзів. На запитання, чи вдале було полювання, Кідого відповідав непевно, посилаючись на втому, і обіцяв завтра показати трофеї. Каві і Пандіон розповіли йому про смерть Такела і про похід Каві за чорним деревом. Кідого страшенно розлютився, став лаяти друзів, кричав про образу його гостинності, навіть назвав етруска старою гієною. Нарешті негр затих: сум за загиблим другом пересилив його гнів, Тоді етруск і еллін розповіли йому про свою тривогу з приводу плати синам вітру і просили поради. Кідого поставився до їхньої турботи дуже байдуже і пішов, так і не відповівши на їхні запитання.

Збентежені друзі вирішили, що дивна поведінка Кідого викликана сумом за померлим лівійцем. Обидва довго переверталися на ложах у мовчазному роздумі.

На другий день Кідого з'явився до них пізно з виразом хитрого лукавства на добродушному обличчі. Він привів з собою всіх лівійців і цілу юрбу молодих чоловіків. Земляки Кідого підморгували здивованим чужоземцям, голосно реготали, перешіптувалися й перегукувались уривками незрозумілих фраз. Вони натякали на чаклунство, яке начебто властиве їхньому народові, запевняли, що Кідого вміє перетворювати прості палиці в чорне дерево і в слонову кістку, а річковий пісок — у золото. Всі ці нісенітниці чужоземці слухали, йдучи до чорного друга додому. Кідого підвів їх до невеликої комірчини. Вона відрізнялась від інших простих хатин меншим розміром, а також тим, що мала двері, підперті здоровенним каменем. Кідого з допомогою кількох чоловіків відсунув камінь, молодь стала по обидва боки розчинених дверей. Кідого, зігнувшись, увійшов у комірчину і поманив за собою товаришів. Каві, Пандіон і лівійці, ще нічого не розуміючи, мовчки стояли в півтемряві, поки їхні очі не звикли до слабкого світла з кільцевої щілини між навісом конічного даху і верхнім краєм глинобитної стіни. Тоді вони побачили кілька товстих чорних колод, купу слонових бивнів і п'ять високих відкритих корзин, до краю наповнених цілющими горіхами. Кідого, уважно стежачи за обличчям товаришів, голосно сказав:

— Це все ваше. Оце зібрав вам мій народ на легку і щасливу дорогу! Сини вітру повинні взяти з собою два десятки людей, а не один за таку ціну…

— Твій народ дарує нам стільки… за що?! — вигукнув зворушений Каві.

— За те, що ви хороші люди, хоробрі люди, за те, що ви зробили стільки подвигів, за те, що ви мої друзі і допомогли мені повернутись, — перелічував Кідого, стараючись здаватися байдужим. — Але стривайте, це не все! — Негр ступив убік, засунув руку між корзини і витяг мішечок з цупкої шкіри завбільшки з голову людини.

— Візьми! — Кідого подав мішечок Каві.

Етруск, підставивши долоні, зігнувся від несподіваної ваги і трохи не впустив торбини. Негр гучно зареготав і затанцював від захоплення. Голосний веселий сміх молоді вторив йому за стінами комірчини.

— Що це? — спитав Каві, все ще притискуючи до себе важкий мішечок.

— Ти питаєш, мудрий старий воїне, — веселився Кідого, — ніби не знаєш, що на світі таку вагу має лише одна річ!

— Золото! — вигукнув етруск своєю мовою, але негр зрозумів.

— Атож, золото, — підтвердив він.

— Де ж ти взяв стільки? — встряв у розмову Пандіон, обмацуючи туго набитий мішечок.

— Замість полювання ми ходили на золотоносне плоскогір'я. Вісім днів ми перекопували там пісок і промивали його у воді…—Негр помовчав, а потім закінчив: — Сини вітру не довезуть вас до батьківщини. Там, на вашому морі, всіх вас чекають різні шляхи, і кожен зможе дістатися до свого дому. Поділіть золото і сховайте добре, так, щоб не бачили сини вітру в дорозі.

— Хто ще був з тобою на цьому «полюванні»? — швидко спитав етруск.

— Ось вони всі, — негр показав на юнаків, що збилися біля входу.

Радісні, зворушені до сліз друзі кинулися до негрів із словами подяки. А ті зніяковіло переступали з ноги на ногу і поволі зникали за домом.

Товариші вийшли з комірчини, підперли двері каменем. Кідого раптом змовк, веселість його зникла. Пандіон пригорнув до себе чорного друга, але той звільнився від обіймів, поклав еллінові руки на плечі і довго дивився в його золотисті очі.

— Як я розстануся з тобою, Кідого! — мимоволі вихопилося у Пандіона.

Пальці негра вп'ялися у його плечі.

— Клянуся богом блискавки, — придушеним голосом промовив Кідого: — я віддав би все золото плоскогір'я, віддав би все, що в мене є, аж до списа, за те, щоб ти погодився жити зі мною назавжди… — Обличчя негра скривилося, він закрив очі руками. — Але я навіть не прошу тебе, — голос у Кідого тремтів, уриваючись: — у полоні я зрозумів, що таке батьківщина… Я знаю, ти не можеш залишитись… і я, ось бачиш, сам стараюся, щоб ти поїхав… — Негр раптом відпустив Пандіона і кинувся до своєї хатини.

Молодий еллін дивився вслід другові, і сльози застилали йому очі. Етруск важко зітхнув за спиною Пандіона.

— Настане час, і ми з тобою розійдемося, — тихо і сумно сказав Каві.

— Ми один від одного не так уже й далеко, і кораблі там плавають часто, — сказав, повернувшись до нього, Пандіон. — А Кідого… залишиться тут, на краю Ойкумени.

Етруск нічого не відповів.

Уже не турбуючись за майбутнє, Пандіон весь поринув у творчість. Він квапився, — велич знайденої у боротьбі за свободу дружби надихала його і примушувала поспішати. Він наперед бачив гему в усіх її деталях.

Три чоловіки, обнявшись, повинні стояти на фоні моря, до якого вони рвалися, моря, яке повертало їх на батьківщину.

Пандіон вирішив зобразити на великій плоскій грані свого каменя трьох друзів — Кідого, Каві і себе — у блискотливому, прозорому світлі морської далини, яку найкраще уособлював блакитнозелений кристал.

Молодий скульптор зробив кілька начерків на тонких пластинках слонової кістки, яку жінки племені вживали для розтирання якоїсь мазі. Зроблене ним відкриття змушувало його постійно бачити перед очима живі тіла, та це не становило для нього труднощів. Етруск і так був з ним весь час, а Кідого, передчуваючи близький прихід кораблів синів вітру, залишив свої справи і не розлучався з друзями.

Часто Пандіон примушував етруска і негра стояти перед ним, обнявшись, і ті, посміюючись, виконували просьбу.

Друзі довго розмовляли, звіряючи один одному всі свої потаємні думки, тривоги і плани, а в глибині душі у кожного міцно засіла думка про неминуче розставання. Пандіон, розмовляючи, не гаяв марно часу і невпинно