BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » На краю Ойкумени 📚 - Українською

Читати книгу - "На краю Ойкумени"

144
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На краю Ойкумени" автора Іван Антонович Єфремов. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 77
Перейти на сторінку:
різав твердий камінь. Інколи скульптор замовкав, погляд його ставав гострим і пронизливим, — еллін помічав у рисах друзів якусь важливу для нього деталь.

Все опуклішими і більш живими ставали три чоловічі фігури, що обнялися. У центрі можна було впізнати здоровенного Кідого, праворуч від нього, трохи повернувшись до ще чистої, гладенької грані, стояв Пандіон, а зліва — етруск, обидва із списами в руках. Каві і Кідого вважали, що вони дуже схожі, але запевняли Пандіона, що він погано вирізьбив себе. Скульптор, посміхаючись, відповідав, що це не має значення. Фігури друзів, незважаючи на маленькі розміри, були зовсім як живі, справжня майстерність відчувалася в кожній деталі. Повороти тіла були сильні, різкі і водночас граціозно стримані. В руках Кідого, широко розкинутих на плечах етруска і елліна, Пандіону вдалося відбити рух захисту і братньої ніжності. Каві і Пандіон стояли, уважно, майже погрозливо нахиливши голови, сповнені напруженої пильності дужих воїнів, готових впевнено відбити будь-якого ворога, захистити свою волю. Саме таке враження сили й упевненості справляла вся група, і Пандіон старався відбити у своїй скульптурі все краще, що було в людях, які стали йому дорогими на путі з рабства на батьківщину. Скульптор зрозумів, що у нього вийшов, нарешті, справжній твір мистецтва. Кідого і Каві перестали глузувати з Пандіона. Затамувавши подих, втони годинами стежили за рухами чарівного різця, і тепер їх ставлення до Пандіона визначалося невиразним схилянням перед майстерністю художника. Їхній молодий друг, сміливий, веселий і навіть пустотливий, часом забавний у своєму захопленні перед жінками, показав себе великим художником! Це водночас і радувало й дивувало Кідого і Каві.

Дні летіли швидко. Пандіон раптом спохватився. Минуло біля півтора місяця, і строк, призначений для прибуття синів вітру, вже минув. У душі молодого елліна змішалися неспокій і полегшення — неспокій через те, що сини вітру могли зовсім не приїхати, а полегшення від думки, що неминуча розлука з Кідого відкладається. Томлячись від тривоги, Пандіон іноді залишав свою роботу, — а втім, вона була майже закінчена. Еллін знову став часто ходити до моря, але старався вертатися швидше, щоб бути вкупі з друзями.

Одного разу Пандіон, як звичайно, зібрався йти купатись. Він встав і покликав з собою друзів, але ті відмовились, затіявши гарячу суперечку про різні способи приготування жувального листя. Вдалині почувся шум численних голосів, крики і вигуки захоплення, якими запальні одноплемінники Кідого зустрічали кожну подію. Кідого схопився, обличчя в нього дуже зблідло, навіть груди побіліли. Трохи похитнувшись, Кідого побіг до свого дому, крикнувши через плече стурбованим друзям:

— Мабуть, сини вітру!

Кров вдарила в голови етруску і елліну, вони теж побігли відомою Пандіону короткою стежкою до моря. На гребені бугра Пандіон і Каві зупинилися.

— Справді, сини вітру! — закричав Каві.

Темнофіолетова тінь великої гори лягла на берег, простяглася вдалину, затемнивши блиск моря і кинувши на нього хмурий відтінок лісових хащ. Чорні кораблі, схожі на кораблі еллінів, з опуклими носами, наче лебедині груди, уже були витягнуті на посірілий пісок. їх було п'ять. Із опущеними щоглами судна були подібні до великих чорних качок, що заснули на піску.

Перед кораблями швидко ходили туди й сюди бородаті воїни у грубих сірих плащах, виблискуючи мідною оковою круглих щитів і розмахуючи широкими сокирами на довгих держаках. Начальники, купці і всі вільні від охорони люди з кораблів, мабуть, уже пішли в місто Кідого. Етруск і еллін повернули назад.

Біля хатини їх нетерпляче чекав Кідого.

— Сини вітру у вождів, — повідомив негр. — Я просив дядька, він скаже головному нашому вождеві, і той сам буде вести переговори з ними про вас. Так буде певніше. Синам вітру небезпечно сваритися з ним, вони доставлять вас щасливо, — негр посміхнувся криво і невесело.

Сотні людей зібралися на березі провести відпливаючі судна. Сини вітру поспішали — сонце схилялося надвечір, а їм чомусь хотілося обов'язково вирушити в плавання сьогодні. Кораблі, вже навантажені, поволі похитувалися біля краю рифів. Серед вантажу лежав дар народу Кідого — плата за повернення колишніх рабів на батьківщину. До кораблів треба було йти через берегову обмілину по груди у воді. Начальники синів вітру загаялись, на прощання упрошуючи вождів приготувати якнайбільше товарів на майбутній рік, клялися щоб то не стало прибути у визначений строк.

Каві стояв поруч Кідого, тримаючи одною рукою великий згорток із шкурою і черепом страшного гішу. На прощання чорний друг подарував Пандіону і Каві два великих метальних ножі. Цей військовий винахід народу Тенгрели мав вигляд широкої бронзової пластини, глибоко розсіченої на п'ять кінців — чотири загострених і вигнутих у вигляді серпа, а до п'ятого, викованого на зразок пальця, був прикріплений короткий роговий держак. Зброя, кинута вмілою рукою, із свистом оберталася в повітрі і вбивала жертву на смерть на відстані двадцяти ліктів.

Із стисненим серцем Пандіон оглядався навколо, придивляючись до своїх нових супутників і хазяїв. Їх шорсткі обвітрені обличчя мали колір темної цегли, нестрижені бороди куйовдилися навколо щік, у важкій вайлуватій ході, суворих складках губ і лоба не було ані краплі легкої добродушності, властивої для земляків Кідого. Але все ж Пандіон чомусь вірив цим людям, можливо, тому що сини вітру, як і він, любили море, жили з ним у злагоді і розуміли його. Або тому, що в їх мові Пандіон і Каві зустрічали знайомі слова.

Сини вітру охоче погодилися взяти колишніх рабів на кораблі за плату, яку їм запропонував вождь. Дядькові Кідого Іорумефу вдалося навіть виторгувати шість бивнів і дві корзини цілющих горіхів. Цей залишок повантажили на корабель як власність Каві, лівійців і Пандіона. Сини вітру розділили людей всупереч їхньому бажанню. На одному кораблі їхало шестеро лівійців, на другому — Каві з Пандіоном і три лівійці.

Гавань синів вітру, як виявилось, була поблизу Воріт Туманів, на величезній відстані від батьківщини Кідого, — не менше двох місяців плавання у найсприятливішу погоду. Каві і Пандіон навіть розгубилися, — вони не уявляли собі, яка ж то далека їхня дорога, і зрозуміли, що сини вітру такі самі відважні борці з морем, якими були володарі слонів у боротьбі з силою степів Африки. Від гавані синів вітру до батьківщини Пандіона треба було ще пропливти майже все Велике Зелене море, але ця відстань була в два з половиною рази менша, ніж дорога від міста Кідого до гавані синів вітру. Сини вітру запевнили Пандіона і Каві, що до них часто припливають кораблі фінікійців з Тіра, з Кріту, Кіпру і великої Лівійської затоки.[133]

Але зараз, стоячи на березі,

1 ... 73 74 75 ... 77
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю Ойкумени», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На краю Ойкумени"