Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

- Дорогий хлопчику, це ж можна заробити купу грошей...

- Мене це не цікавить, - рішуче урвав його Гаррі, - О! - Я нарешті побачив свою приятельку, тож вибачте.

Він потяг Луну за собою у вир гостей; він і справді щойно помітив гриву темно-русявого волосся, що майнула між двома дівулями, схожими на учасниць гурту «Фатальні сестри».

- Герміоно! Герміоно!

- Гаррі! Ось ти де, слава Богу! Привіт, Луно!

- Що з тобою? - здивувався Гаррі, бо Герміона була така розпатлана, ніби щойно вибиралася з заростей пастки диявола.

- Ой, я щойно уникла... тобто я щойно втекла від Кормака, - пояснила вона. - З-під омели, - уточнила Герміона, бо Гаррі здивовано на неї дивився.

- Сама винна, що з ним прийшла, - дорікнув він їй.

- А хто б краще роздратував Рона? - холоднокровно відбила Герміона. - Спочатку я розглядала кандидатуру Захаріаса Сміта, а тоді подумала, що загалом...

- Ти думала про Сміта? - гидливо скривився Гаррі.

- Так, думала, і краще б я вибрала його, бо порівняно з Маклаґеном навіть Ґроп здається джентльменом. Ходімо сюди, щоб видно було, коли він зайде, тичка дурна...

Вони втрьох почали протискатися в інший куток кабінету, прихопивши дорогою по келиху п’янкого меду, й пізно помітили, що там самотньо стоїть професорка Трелоні.

- Добрий вечір, - чемно привіталася з нею Луна.

- Добрий вечір, дорогенька, - озвалася професорка Трелоні, насилу фокусуючи погляд на Луні. Гаррі знову відчув запах хересу. - Щось я останнім часом не бачила тебе на своїх уроках...

- Бо я цього року ходжу до Фіренце, - пояснила Луна.

- Ще б пак! - сердито реготнула п’яненька професорка. - Або до Шкапи, як я волію його називати. Думалося, що раз я вже повернулася до школи, то професор Дамблдор попросить жеребця піти. Та ні... ми викладаємо обоє... це образа, чесно кажучи, образа. Ви знаєте...

Професорка Трелоні так захмеліла, що навіть не впізнавала Гаррі. Скориставшись тим, що вона й далі обурено критикує Фіренце, Гаррі просунувся до Герміони й сказав:

- Треба з’ясувати одну річ. Ти збираєшся казати Ронові про своє втручання у проби воротарів?

Герміона здивовано підняла брови.

- Невже ти гадаєш, що я можу так низько впасти? Гаррі промовисто мовчав.

- Герміоно, якщо вже ти запросила Маклаґена...

- Це інше, - погордливо заявила Герміона. - Я не маю наміру розповідати Ронові про те, що сталося під час проб воротарів.

- Добре, - підтримав її Гаррі. - Бо інакше він знову розклеїться, і ми програємо наступний матч...

- Квідич! - обурилася Герміона. - Вам, хлопцям, тільки це в голові? Кормак навіть не здогадався запитати щось про мене, ні, я мусила слухати його базікання про Сто М’ячів, Блискуче Відбитих Кормаком Маклаґеном... ой, он він сунеться!

Вона зникла так швидко, наче просто роз’явилася; щойно була тут, а наступної миті вже прослизнула між двома чаклунками-реготунками і щезла.

- Герміону бачив? - запитав Маклаґен через хвилину, коли нарешті проштовхався туди.

- Ні, вибач, - відповів Гаррі й негайно відвернувся, щоб приєднатися до Луниної розмови, на мить забувши, з ким вона спілкується.

- Гаррі Поттер! - сказала професорка Трелоні глибоким тремтячим голосом, нарешті його помітивши.

- О, добрий вечір, - сухо буркнув Гаррі.

- Дорогий хлопчику! - драматично зашепотіла професорка. - Чутки! Розмови! Обранець! Авжеж, я давно це знала... Гаррі, знаки ніколи не провіщали тобі добра... але чому ж ти покинув віщування? Кому-кому, а тобі цей предмет життєво необхідний!

- Ой, Сивіло, та ми всі вважаємо свої предмети найнеобхіднішими! - голосно підхопив розмову розпашілий Слизоріг, що вигулькнув біля професорки Трелоні в оксамитовій шапочці набакир, із келихом п’янкого меду в одній руці та з величезним пирогом у другій. - Ніколи ще я не мав учня з таким вродженим хистом до настоянок! - Слизоріг ніжно подивився на Гаррі налитими кров’ю очима. - Інстинкт, розумієш... як і в його матері! Я на пальцях однієї руки можу полічити учнів з подібним обдаруванням, зізнаюся тобі, Сивіло... та що там, навіть Северус...

У Гаррі аж душа в п’яти пішла, коли Слизоріг простяг убік руку й неначе просто з повітря притяг до себе Снейпа.

- Та не ховайся, Северусе, йди до нас! - радісно гукнув Слизоріг, починаючи вже гикати. - Я оце розповідав про надзвичайний хист Гаррі до виготовлення настоянок і відварів! Тут, зрозуміло, є й твоя заслуга, бо ти ж його навчав цілих п’ять років!

Опинившись у пастці Слизорога, що обхопив його рукою за плечі, Снейп націлився своїм гачкуватим носом на Гаррі, а його чорні очі звузилися.

- Дивно, бо в мене ніколи не виникало враження, що я спромігся навчити Поттера бодай чомусь.

- Тоді це природний хист! - вигукнув Слизоріг. - Ти побачив би, що він витворив на першому ж моєму уроці. «Смертельний ковток»... ще жоден учень не варив кращого зілля з першої ж спроби, навіть ти, Северусе...

- Справді? - спокійно перепитав Снейп, і далі свердлячи очима Гаррі, аж у того похололо в грудях. Ще йому не вистачало, щоб Снейп зацікавився, звідки взявся його несподіваний талант до настоянок.

- А нагадай мені, Гаррі, які ти ще вивчаєш предмети? - запитав Слизоріг.

- Захист від темних мистецтв, заклинання, трансфігурацію, гербалогію...

- Одне слово, усі ті предмети, знання яких необхідне авророві, - з ледь помітним глузуванням осміхнувся Снейп.

- Так, бо я хотів би стати аврором, - виклично сказав Гаррі.

- І з тебе вийде видатний аврор! - загорлав Слизоріг.

- Не думаю, Гаррі, що тобі варто бути аврором, - несподівано втрутилася Луна. Усі на неї глянули. - Аврори належать до таємної ложі гнилоіклів. Я думала, що всі про це знають. Вони діють зсередини, щоб зруйнувати Міністерство магії через поєднання темної магії з хворобою ясен.

Гаррі пирхнув зо сміху, і йому в ніс потрапило з півкелиха медовухи. Справді, вже заради цього одного варто було привести Луну сюди. Він відвів руку з келихом від вуст, кашлянув, стікаючи медовухою, та не міг стримати сміху, і тут побачив