Читати книгу - "Острів Каміно"

і опинилася в довгому захаращеному підвальному приміщенні. Воно, вочевидь, простягалося під всією наземною частиною магазину, яка була, як Мерсер добре знала, п’ятдесят метрів завдовжки і тринадцять завширшки — так само, як і сусідній книжковий магазин. Стеля була низька, не більше двох із половиною метрів, а гола бетонна підлога — ніяк не оброблена. Уздовж стін виднілися безладно звалені розібрані, зламані й недороблені деталі різноманітних меблів. Мерсер, поволі обертаючись, невимушено розглянулася навсібіч.

— То ось де Ноель зберігає найцінніше,— пожартувала вона, але Джейк не мав почуття гумору.

Підвал був добре освітлений, і в його дальньому кінці виднілося якесь приміщення. Але найважливішим, що помітила Мерсер, були двері в цегляній стіні між майстернею й сусіднім підвалом, де, на переконання Елейн Шелбі та її таємничої компанії, пан Кейбл тримав свій скарб. Стару темно-сіру стіну, вочевидь, фарбували багато разів, проте масивні металеві двері були на вигляд досить новими, і у їхніх верхніх кутках блимали два датчики безпеки.

Команда Елейн знала, що обидва магазини мали майже однакову ширину, довжину, висоту й планування. Вони були частинами одного будинку, побудованого сто років тому й розділеного навпіл у 1940 році, коли відкрилася книгарня.

Сидячи у фургоні по той бік вулиці, Рік і Ґрем не зводили очей з екранів своїх ноутбуків і дуже зраділи, побачивши двері, що з’єднували два підвали. Елейн, яка сиділа на дивані в орендованій квартирі, теж посміхнулася. Молодчина, Мерсер!

Письмовий стіл стояв посередині майстерні, а під ним було розстелено газети, хоча на підлозі за роки роботи магазину все одно вже набралося чимало плям від фарби. Мерсер уважно оглянула стіл, ніби він був якоюсь коштовністю, а не просто пішаком у їхній грі. Джейк витяг із сумки аркуш зі зразками фарб, і вони довго обговорювали кілька варіантів, доки Мерсер не обрала зрештою м’який пастельний синій колір, поверх якого Джейк мав накласти тонкий шар спеціального покриття, щоб надати столу вигляду благородної старовини. Цієї конкретної фарби у вантажівці Джейка не було, і він сказав, що дістане її за кілька днів.

Чудово! Отже, Мерсер матиме змогу коли завгодно навідатися сюди знову, щоб подивитися, як іде справа, і хтозна — може, наступного разу в арсеналі Ріка і Ґрема знайдуться камери, які можна вбудувати в сережки.

Мерсер запитала, чи є тут унизу вбиральня, і Джейк кивнув у бік задньої частини підвалу. Мерсер поволі дісталася до вбиральні, провела там якийсь час і, коли повернулася, майстер уже шкурив поверхню столу. Дочекавшись, коли він схилиться над столом, Мерсер стала прямо перед металевими дверима, щоб камера зняла всі деталі. «Але ж десь тут може бути прихована камера, яка зараз спостерігає за мною», — подумала Мерсер і відступила, дивуючись, як швидко набирається досвіду і вчиться обачності: з неї таки могла б вийти непогана шпигунка.

Попрощавшись із Джейком біля вхідних дверей, вона перетнула квартал і дісталася до невеличкої перекусної з кубинською кухнею, де замовила чай із льодом і сіла за столик. За хвилину з’явився Рік, замовив солодкий газований напій і сів навпроти Мерсер. Посміхаючись, він майже пошепки вимовив:

— Відмінна робота!

— Мабуть, це в мене в крові,— зауважила Мерсер, відчуваючи, що вже зовсім не нервується.— А зараз камера працює?

— Ні, я її вимкнув — але знов увімкну, тількино ви зайдете в книжковий магазин. Поводьтеся так само: камера працює відмінно, і в нас уже повно відзнятого матеріалу. Це чудова новина, що є двері між цими двома підвалами. Тепер спробуйте якомога ближче підібратися до них з іншого боку.

— Запросто! Ми з Кейблом потім, напевно, вийдемо з магазину й підемо обідати. Камера продовжуватиме працювати?

— Ні.

— Я принаймні годину матиму сидіти за одним столиком із Кейблом. Вас не турбує, що він може щось помітити?

— Коли ви з ним вийдете з підвалу на перший поверх, скажіть, що вам треба у вбиральню. Там знімете шарф і кільце-пряжку та приберете їх у сумку. Якщо Кейбл запитає, скажете, що в шарфі надто жарко.

— Чудова ідея! Я навряд чи змогла би почуватися за обідом невимушено, знаючи, що на мені камера, яка дивиться просто Кейблові в обличчя.

— Авжеж. Що ж, виходьте, а я піду слідом за вами.

Мерсер увійшла в книжковий магазин за десять хвилин до опівдня й побачила, що Брюс перекладає журнали на стійці поруч із прилавком. Сьогодні на ньому був костюм у смужку світло-лазурового кольору (костюмів різних відтінків Мерсер уже нарахувала в нього не менше шести й підозрювала, що були й інші), яскраво-жовта краватка-метелик із візерунком пейслі, незмінні замшеві туфлі бруднуватого кольору — як завжди, на босу ногу. Брюс посміхнувся, цьомнув її в щоку і сказав, що вона має чудовий вигляд. Мерсер пройшла за ним у Залу перших видань, де він узяв зі столу конверт і промовив:

— Десять тисяч за дві книги, взяті Тессою тридцять років тому. Що вона на таке сказала б?

— Вона сказала б: «А де моя частка прибутку?».

— Весь прибуток наш,— розсміявся Брюс.— У мене є два клієнти, які бажають придбати «Засудженого», тому я влаштую між ними такий собі аукціон і, просто зробивши кілька телефонних дзвінків, зароблю дві з половиною тисячі.

— Отак просто?

— Ну, так виходить не завжди, але