Читати книгу - "Гобіт, або Туди і звідти"

— Але як він потрапив до тебе, що ти віддаєш його, неначе свій власний? — нарешті спитав він через силу.

— Ну… — затнувся гобіт. — Він не зовсім мій, але, знаєте, ніж зробити вам такий подарунок, я б охоче відмовився від усієї своєї частки. Може, я й зломщик — принаймні так про мене кажуть, хоча сам я насправді ніколи ним не почувався, — та, сподіваюся, більш-менш чесний зломщик. Так чи інак, а зараз я вертаюся назад, і хай ґноми роблять зі мною що завгодно. Сподіваюся, камінь стане вам у пригоді.

Король ельфів подивився на Більбо зі ще більшим подивом.

— Більбо Торбине! — промовив він. — Ви більш гідні носити обладунки ельфійського принца, ніж багато хто з тих, кому вони личать значно більше. Але я здивуюсь, якщо Торін Дубощит буде тієї ж думки. Мабуть, я таки знаю ґномів краще, ніж ви. Раджу вам залишитися з нами — тут ви будете почесним і тричі бажаним гостем.

— Я вам дуже вдячний, будьте певні, — відказав Більбо з поклоном. — Але не думаю, що мені годиться отак кидати друзів після всього, що ми пережили разом. До того ж я обіцяв розбудити старого Бомбура опівночі! Я справді мушу йти — і хутко.

Як його не вмовляли — він не залишився, тож йому надали ескорт, і Король ельфів та Бард на прощання віддали йому честь. Коли Більбо проходив через табір, якийсь старий, котрий сидів, загорнувшись у темний плащ, біля входу до одного з наметів, підвівся і рушив йому назустріч.

— Добра робота, пане Торбине! — сказав він, ляснувши Більбо по спині. — Від тебе тільки й чекай якоїсь несподіванки!

То був Ґандальф.

Уперше за багато днів Більбо по-справжньому зрадів. Але на всі питання, які він негайно рвався поставити, просто не було часу.

— На все своя пора! — зупинив його Ґандальф. — Якщо не помиляюсь, уже близько до кінця. Тобі буде несолодко, але тримайся! Ти ще можеш дешево відбутися. Назрівають такі події, про які навіть круки ще не чули. Добраніч!

Спантеличений, але окрилений, Більбо поспішив далі. Ескорт довів його до безпечного броду, і гобіт дістався до протилежного берега сухим, а потому попрощався з ельфами й обережно подерся назад до брами. На нього почала насуватися страшенна втома, та все ж він іще до півночі встиг вилізти на мур, підтягнувшись на мотузці, — вона все ще висіла там, де він її лишив. Відв’язавши і сховавши мотузку, він сів на мурі й у тривозі замислився про те, що може трапитися далі.

Опівночі він розбудив Бомбура, а тоді сам скрутився в куточку калачиком, не слухаючи подяк старого ґнома (бо розумів, що ледве чи їх заслужив). І невдовзі гобіт міцно заснув, забувши до ранку про всі гризоти. Між іншим, йому снилася яєчня з копченою свинячою грудинкою.

XVII. Грянула гроза

Наступного дня рано-вранці в таборі засурмили сурми. Невдовзі ґноми помітили, що вузькою стежкою біжить посланець. Він зупинився віддалік і, привітавши їх, спитав, чи погодиться зараз Торін вислухати нових послів, — бо надійшли свіжі новини і становище змінилося.

— Це завдяки Даїнові! — висловив здогад Торін. — Вони розвідали, що він на підході. Гадаю, це налаштує їх на інший лад!

І він гукнув посланцеві:

— Хай приходить небагато і без зброї — тоді я вислухаю їх!

Десь опівдні вдалині замайоріли прапори Лісу й Озера. Наближалося двадцятеро. На початку стежки вони поклали на землю мечі та списи й підійшли до брами. Ґноми з подивом побачили серед них Барда та Короля ельфів, а перед ними йшов якийсь старий у плащі й каптурі, несучи в руках дерев’яну скриньку, окуту залізом.

— Вітаю тебе, Торіне! — гукнув Бард. — Ти не передумав?

— Моє рішення не міняється лише через те, що кілька разів зійшло й сіло сонце, — відповів Торін. — Ти прийшов, аби ставити мені безглузді питання? Ельфійське військо не відіслано, як я звелів! Доки воно тут, ти марно торгуватимешся зі мною.

— Отже, не існує нічого такого, заради чого ти поступився би частиною твого золота?

— Нічого, що міг би запропонувати мені ти або твої приятелі.

— А що скажеш про Дорог-камінь Траїна? — спитав Бард, і тієї ж миті старий відчинив скриньку й підняв самоцвіт високо над головою.

З його долоні вдарило яскраве сяйво, сліпучо-біле у світлі ранку.

Торін просто остовпів од подиву та збентеження. Тривалий час ніхто не промовив ані слова.

Нарешті Торін порушив мовчанку, і його голос був налитий гнівом.

— Цей камінь належав моєму батькові, а зараз належить мені, — карбував він слова. — Чого це я маю викуповувати свою власність?

Але цікавість узяла гору, й він додав:

— Але як вам до рук потрапив спадковий клейнод мого роду — якщо годиться ставити такі питання злодіям?

— Ми не злодії, — заперечив Бард. — Ми віддамо тобі твою власність в обмін на свою.

— Як він до вас потрапив? — закричав Торін, скаженіючи від люті.

— Це я віддав його їм! — пропищав, визираючи з-над муру, на смерть переляканий Більбо.

— Ти?! Ти?! — зарепетував Торін, повертаючись до нього і згрібаючи його в оберемок обома руками. — Гобіт ти нещасний! Куций ти… зломщик! — випалив він, не знаходячи слів од обурення, і трусонув бідолашного Більбо, наче кролика.

— Присягаюся бородою Даріна! Трапився б мені зараз Ґандальф! Хай буде він проклятий за те, що відкопав тебе! Хай йому борода відсохне! А щодо тебе — я жбурну тебе на скелі! — прокричав він і підняв Більбо в повітря.

— Зупинися! Твоє бажання здійснилося! — пролунав чийсь голос.

Старий зі скринькою скинув каптур і плащ.

— Ґандальф тут! І, здається, саме вчасно. Тобі не подобається мій Зломщик — нехай, але, будь ласка, не каліч його. Опусти його і послухай спершу, що він скаже!

— По-моєму, ви всі змовилися! — буркнув Торін і знехотя поставив Більбо на вершечок муру. — Ніколи більше не матиму справ із чарівниками та їхніми приятелями. Ну, то що скажеш, щурячий ти виплодку?

— Лишенько! Ой, лишенько мені! — пробелькотів Більбо. — Розумію, все це дуже неприємно. Може, ви пам’ятаєте, як казали, що я сам зможу вибрати свою чотирнадцяту частку? Можливо, я сприйняв ваші слова надто буквально — мені розповідали, що ґноми часом чемніші на словах, аніж на ділі. Та все одно був час, коли ви, здається, думали, що я приніс вам якусь користь. «Щурячий виплодку» — он воно як! Оце й усі «послуги», які ви мені обіцяли, Торіне, від свого імені та від імені вашої рідні? Вважайте, що я добровільно відступаюся від своєї частки,