Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

приступки пащі „дракону”. Кременчук, наче прив‘язаний, смикнувся за ним, кулаком навідліг вдаривши якогось особливо настирливого дружинника в помаранчевому береті з червоним, кольору околички міліцейського кашкета, плюмажем. Дружинник, наче крилами, змахуючи краями свого коротенького плаща-накидки, загуркотів униз, просто до ніг Норильцєва, котрий, не очікуючи такої раптової перепони, перечепився через нього та й посунув носом у землю. Чи то в підлогу. Румата кинувся було до нього, але Уно, здійнявши руку зі шпагою, зненацька вигукнув згори:

— Все! Досить!.. Наша перемогла…

Богдан навіть відразу не зрозумів, що воно сталося. А сталося дивне: миттєво й синхронно все навколо завмерло. Наче на зупиненому відео. А оскільки усе, що відбувалось з капітаном останнім часом, носило киношно-фантастичний характер, то в Кременчука і дійсно майнула така думка: а й насправді, чи не передивляється він у напівока якусь дурнувату відеокасету, закунявши над кухлем пива в затишному барі на набережній Гременця?

Адже ж не міг просто завмерти в такій неприродній випнутій позі дружинник, що впав під ноги Норильцєва! Як, наприклад, і незнайомий Вільний Лялькар, що, вставши на одній нозі, так і стояв на ній непорушно, випроставши руку зі шпагою в напрямку іншого дружинника, майже торкаючись гострим кінчиком леза широкої перев‘язі, що навскіс перетинала груди останнього. За ним виднілась ще одна двійка фехтувальників, завмерлих в чудернацьких позах. За ними…

Було в цій картині щось настільки моторошне, що Кременчук відчув, як по його спині пробігли дрижаки. А один з двох окутих залізяччям Баронів вже сунув нагору, невдоволено засуваючи свого меча до піхв і незграбним порухом торкаючись плеча однієї із завмерлих постатей. Та слабко гойднулась, невпевнено захиталась, а потім загуркотіла на долівку, усією вагою спираючись на шпагу й ламаючи навпіл її тонке лезо. А Барон, навіть не звернувши на це уваги, глухо бубонів з-під свого забрала:

— Та звісно ж… Перемогли вони!.. Ви б ще ляльок з усієї Комуни зібрали!

Ляльок?!? Кременчук кинув розгублений погляд на Румату, що якраз допомагав Норильцєву звестись на рівні. Ляльку місцевий бард аж ніяк не нагадував. Та й Уно…

— А що ж ви хотіли? — зневажливо казав між тим той, засовуючи до піхв свою недолугу шпагу з ефесом-чашечкою, схожою на середніх розмірів радіотелескоп. — Чого ж вам кортіло-то?… Того, щоб ми дозволили вам безкарно знущатися з основного закону Арканара? Закону безмежної свободи особистості?

— Та хто там знущається? — кинув собі і другий Барон, підтягуючись до першого. — Все за згодою та на добровільних умовах.

Богдан розгублено тупцював на місці, неясно уявляючи, що йому саме зараз потрібно робити.

— Знаємо ми ваші згоди, — ледь презирливо пирхнув знизу Румата, підтримуючи за поперек, теж вкрай розгубленого, Норильцєва. — Як і за проміння, до речі, ваше синяве знаємо.

— Ти ми знаємо, що ви знаєте, — криво посміхнувся й собі один з Баронів. — Он лише ляльок на ремонт і поставили. Не довіряєте угодам СНД про застосування комунальної зброї на території інших Комун, не довіряєте. Он, ляльок лише й поставили, — повторив. — І до бійки лише їх пустили. А на електроніку, на жаль, Проміння Святого Міка не діє. Поки що не діє, — з притиском закінчив він.

— А ось поки воно не діє, — Румата залишив нарешті Норильцєва, наближаючись до Баронів, — поки воно не діє, вам, сподіваюсь, зрозуміло, що на кожен ваш винахід у нас свій знайдеться. Ви що, дійсно воювати хочете?! Так з цим не до нас. З цим — до СНД. Може Дон-Реба вашим забаганкам посприяє.

— Та до чого тут СНД, до чого тут Директорія? Дон-Реба, врешті решт, до чого?! — здали трохи назад Барони. — Ми ж закони знаємо. Ми ж до чужих Комун зі своїм статутом не ліземо…

— А як не лізете, — нарешті отямився Кременчук і навкруги враз заворушилися впалі ляльки (роботи? андроїди?), — а як не лізете, то віддавайте нам нашу дівчину! Вага Шасі ваш, до речі…

І осікся, почувши тонкий пульсуючий виск. Наче величезний комар звідкись наближався. Втім, не „звідкись”, а з боку старого Уно Павукоокого. Якщо, звісно, той і дійсно старою людиною був, а не затасканою лялькою. Одначе, те, що шановний громадський наглядач не має до механічного життя жодного відношення, стало зрозумілим за мить, коли він знову вихопив з піхв свою дурнувату шпагу і для чогось підніс до вуха її радіотелескопичний ефес. Писк гучнішав, а обличчя старого вражено витягувалось.

— Як це випускаєте?!? — вигукнув він невідь до кого. — Як це заплатив?! Що?… Одиночний розрахунок?… Ні, ні! Не можна!!!

А в імлі драконової пащі вже розгорялося якесь синяве світло, чувся звук повітря, розкраяного гострими крилами, і фосфоричний Птах Святого Міка миттєво тьмянів, вилітаючи в яскраво освітлений простір верфі. А на його спині…

— Ні-і-і-і!!! — в свою чергу загорлав Кременчук, кинувшись було до апарату, який майнув майже понад самою його головою, ледь, здається, не збивши з неї старенького міліцейського кашкета.

Втім, ані на його, ані на старого Уно галасливі заперечення ніхто не звертав жодної уваги, а апарат у вигляді птаха з розкинутими крилами вже уносив свого вершника-лицаря з верфі. Разом з дівчиною в золотистому платті, що сиділа в нього за спиною.

— Кита, кита сюди давайте! — почув Богдан ламкий тенор Румати і за пару хвилин біля естакади, ще погойдуючись від різкої зупинки, завмер новий літальний апарат у вигляді морського чудовиська з відкритим пасажирським салоном на його спадистій спині.

— Швидше, давайте швидше! — вже кричав Румата, вмощуючись за велике кермо, і Уно, обігнавши Кременчука, вже стрибав на вільне місце поряд з юнаком, і Норильцєв, згорблений своїм синтезатором, крекчучи ліз через низенький бортик, і сам Богдан, клянучи свою шпагу, що боляче била його по ногах, перевалювався слідом за ним, а сріблястий летючий „кит” зривався з місця й кидався до арки, в імлі якої вже зник птах високошанованого Ваги Шасі.

— Де? — не повертаючи голови, коротко спитав в Уно Румата, кидаючи „кита” в широкий тунель.

Старигань, що, як і раніше, тримав ефес шаги біля вуха, так само коротко відповідав:

— Сьомий коридор… П‘ятий рівень… Вихід на шостий… Здається, до