BooksUkraine.com » Бойовики » 55, Джеймс Деларджі 📚 - Українською

Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

112
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "55" автора Джеймс Деларджі. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 84
Перейти на сторінку:
пригадати їхні імена. Вони не одразу зринули в пам’яті, і від цього його накрило хвилею сорому.

Але вони повернулися, повільно з’явилися, просочившись крізь усе інше, що займало його думки. Ось вони: Артур, літній гладкий бухгалтер, що кілька тижнів змушував себе прочісувати дичавину. Мати — Сильвія. Гонорова забезпечена жінка, яка врешті-решт розпалася під тиском на шматки. І їхній молодший син із довгим скуйовдженим волоссям та іменем, що загубилося у Чендлерових спогадах так само, як старший син у кущах. Сержант завжди думав про нього як про хлопчика. Усі вони були з ним, їхні обличчя глибоко в’їлися в його пам’ять, хай як він намагався стерти їх звідти. Уся та історія причаїлася всередині, чекаючи, поки спогадам знову вдасться виповзти на поверхню.

Можливо, Чендлер неточно запам’ятав усе, що відбулося, але він ніколи цього не забуде.

46

2002

Ранковий сеанс радіозв’язку з базою змусив Чендлера і Мітча докласти всіх зусиль, щоб переконати родину закінчити пошуки. Двадцять п’ять днів минуло без жодного результату. Нагорі вважали, що Мартін розчинився в повітрі та найімовірніше вже помер, однак їм за жодних умов не можна було повідомляти про це сім’ї такими словами.

Мітч цілковито погоджувався з рішенням начальства; його обличчя й руки згоріли на сонці, ноги вкрилися мозолями, а щиколотки — синцями від нескінченних зіткнень із пеньками й каменюками, що стирчали із землі. Він жодного разу не проґавив нагоди всоте пожалітися, що стирає проклятущі ноги в кров заради людини, якої не знав і яка його більше не займала. Наче Мартін його взагалі колись цікавив.

Після цього розпочався ранковий ритуал: спільна молитва, до якої Чендлер давав утягнути себе заради старого, розрахунки, нечесані найманці скупчилися навколо Артура, а їхній змарнілий старий роботодавець мало не схлипував щоразу, витягаючи з кишені готівку.

Мітч, розшнуровуючи черевики на своїх видатних мозолях, підштовхнув Чендлера ліктем.

— Збираєшся дати їм обчищати старого навіть після того, як він утратив надію знайти хлопаку?

Хлопець навмисно підбурював його. Чендлер знав це, та однаково відповів:

— Мітче, ти не розумієш; їхня надія жива. Вона житиме вічно.

Напарник відрубав:

— Надія житиме, але жодного шансу не залишилося.

— Ти б не здався, якби це була твоя сім’я.

— У моїй сім’ї немає нікого настільки тупого чи схильного до суїциду, щоб тут загубитися.

— Можливо, це був нещасний випадок, — заперечив Чендлер, проте сам не повірив власним словам.

Мітч вигнув брову.

— Ти знаєш, що це не нещасний випадок. Ніхто не може випадково забратися в таку далечінь. — Він показав на протилежний бік ледь помітної доріжки, яку вони прокладали собі на цій суворій землі; кожен учасник пошуків обробляв власний клаптик Австралії. — Він може бути де завгодно. Лежати менш ніж за два метри від нас, а ми його й не помітимо. А навіть якщо сталося диво і він досі живий, що довше нам не вдається нічого знайти, то мізерніші шанси, що ми взагалі його колись знайдемо. Може, він уже вирушив додому і чекає на нас.

На це Чендлер мав що відповісти:

— Але якби це була правда, чи не спробував би він зв’язатися з кимось?

— А може, він насолоджується цією увагою і навіть отримує від неї якусь збочену насолоду. Це його п’ятнадцять хвилин слави[24]. Як нам відомо, він терпіти не міг свою сім’ю. Можливо, це його помста: зробити їм так само боляче, як вони зробили йому.

— Твої теорії робляться такими ж безглуздими, як їхні, — зауважив Чендлер, киваючи на підлітка з околиць річки Муррей, що заради безпеки напихав готівку в шкарпетки.

— Щойно джерело висихає, найманці вмивають руки. Напевно, тобі час натякнути на те саме й родині.

Перервавши на цьому розмову, Мітчелл гавкнув усім, щоб вони рухалися, і залишив Чендлера обмірковувати свої варіанти. Офіцер знав, що Артур послухає його, якщо він чітко скаже, що хлопець вже покинув нашу грішну землю. Та чи зможе він це зробити? Чи зможе загасити останні іскри надії? І що вони робитимуть, коли пошуки припинять? Як ця родина збиратиме своє життя докупи?

Кінець кінцем це зробили Лінда Кілер і брак грошей.

На двадцять сьомий день після Мартінового зникнення у заголовках усіх газет з’явилася Лінда — молода домогосподарка, що вийшла з будинку і пішла до Блакитних гір у весільній сукні та парі кросівок. Чоловік нещодавно покинув Лінду заради колеги, і здоровий глузд нещасної вирішив, що йому теж слід попрощатися зі своєю власницею. Було негайно розгорнуто масштабні пошуки гарненької домогосподарки, а останні найманці покинули полювати на Мартіна й помандрували до зеленіших пасовиськ, адже Ліндина родина володіла другою за розмірами транспортною фірмою в Новому Південному Вельсі. Ані пробачень, ані прощань, просто пішли та й годі. Усі, крім підлітка з околиць річки Муррей, який змився після того, як дещо боязко попрощався з Чендлером. Утім, молодий офіцер не надто засмутився, дізнавшись, що він теж іде геть. За час пошуків малий зробився ще більшим шахраєм, ніж бушмени.

Тож попри температуру, яка щодня сягала сорока градусів, і понівечені тіла та душі, група знову вирушила на пошуки, скоротившись до чотирьох людей: Чендлера, Мітча, Артура та його сина.

Розуміючи, що час добігає кінця, Артур дерся крізь тутешню місцевість, мов каменюка, що стрімголов летить в ущелину. Чендлерові кілька разів доводилося буквально хапати вологий комірець сорочки старого, пожовклий від плям поту; на шиї, що тепер була худорлявою, наче не зовсім здоровою, виступала сіль.

— Артуре.

— Що? — озвався літній чоловік, намагаючись звільнитися він бентежного ув’язнення, як покарана дитина.

— Не віддаляйтеся від решти.

Артур скинув Чендлерові руки і знову помчав уперед. Хлопець кілька секунд дивився на нього — яскраво-червоний поморщений м’ячик обличчя продирався крізь негустий підлісок, — аж раптом збагнув, що син не пішов за батьком, а стоїть поруч і теж розглядає його. Їхні погляди зустрілися, хлопчик, вочевидь, не міг вирішити, що робити; навколо очей зібралися стурбовані зморшки, на які не заслуговує жодна дитина його віку. Чендлер замислився, чи не спало їм на думку цієї миті одне й те саме: може, батько зробився небезпечним для себе самого і всіх, хто його оточує?

З іншого боку від Чендлера озвався Мітч:

— Чому ти переймаєшся? Якщо станеться якась халепа, вона принаймні змусить його припинити це лайно.

Мітч уже озвучував свої думки з цього приводу. Важко прославитися, знайшовши купку кісток. Після такої знахідки ніхто ним не захоплюватиметься; лише в газеті з’явиться згадка про те, що поліція після чотирьох тижнів пошуків — стандартні формулювання — знайшла рештки.

1 ... 72 73 74 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «55, Джеймс Деларджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "55, Джеймс Деларджі"