Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Арнольд
І я набираю його номер.

- Ти все ж таки вирішив вчинити правильно? Віддати гру та дівчисько?

- Я згоден на всі твої умови, але ти мусиш відпустити Елю. Джерт, відпусти сестричку!

– Спочатку гроші, потім стільці. Адже так кажуть у Росії?

- Та я віддам тобі цю гру і цю повію!
На мої слова Зоя вся почервоніла в обличчі. Адже я це не зі зла, а для більшої драматичності.

- Ого. Натрахався, напевно, раз так висловлюєшся.

- Натрахався, правий. Так що вона тепер твоя ну або твого боса. Як робитимете-не маю поняття, та й особливо знати не хочу.

- Нею я займуся після боса. Спочатку він задовольнить свої потреби. Знаєш, йому 60 років, але його чоловічій силі залишається лише позаздрити.

- Ви її вб'єте? - Задаю пряме запитання, адже я зараз усвідомлено штовхаю Зою невідомо до чого.

– Ні. Її не вб'ємо. Якщо буде слухняною і рота триматиме на замку. Ті повії страждали через свої погрози. А бос цього не любить. Зоя не така. У мене вже склалася думка. Може, навіть бос зробить з неї єдину Сабу. Ти не практикував із нею такі ігри?

- Він садист?

- Він любитель жорсткого сексу та домінування. Втім, як і ти. Так усе. Я і так досить багато тобі розповів, чого не вартувало. Де і коли ти мені передаш дівчисько з грою?

- Я викличу таксі, і вона приїде. Назви місце та час.

– Ні. Нехай вона приїде на площу Рембрандта, від туди ми її заберемо. Тобі не треба знати місце.

- Добре, площа, так площа.Де гарантії, що ти не обдуриш мене? Що твої люди відпустять Елю?

- А де гарантії, що Зоя не викине чогось на твоє прохання? Зоя дівчинка не промах, і якщо вона змогла тебе мало не відправити на той світ, вдаривши пляшкою, то...

- У нас особисті рахунки були! Це тут до чого?

- При всьому. Я не дурень. Зоя злодійка та злочинниця. А я не хочу лишитися з носом. Без гри, а бос без дівчинки. Спочатку, гра потрапляє в руки, потім я наказую відпустити Елю. Площа Рембрандта о 20:00.

- А як бути з тим, що я у розшуку? Як ти цю проблему видалиш?

- А цю проблему якраз і залагодить Зоя. Нехай спробує задовольнити боса так, щоб він захотів тобі допомогти. Адже вона заради тебе на все піде. Адже закохалася. 
Зоя відвертається від мене, і я розумію, що... Він має рацію.

- Я все сказав, - домовляє, і вимикає телефон.

– Я не хочу нікуди їхати! Ні! Мені начхати, що буде далі! Еля твоя сестра і моя подруга, але... Вони вб'ють мене. Тобі начхати на все, тобі начхати! - вдаряє мене кілька разів на груди і кричить.

- Та не плювати мені на тебе! Не начхати, ідіотко! Припини істерити! - струшую її, щоб прийшла до тями.

- Я не закохана! Це все його ідіотські домисли. Ні! Тебе не можна кохати! Не можна!

- Але ти закохалася, навіть не дивлячись на своє "не можна".

- Не віддавай мене їм. Я благаю тебе, - знову по щоках сльози. Сьогодні вона  б'є рекорд.

- Не віддам. Я придумаю план Б. Час ще є, - притискаю її до своїх грудей, і гладжу по голові, намагаючись заспокоїти.