Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мабуть, віддаючи свої сили, я втрачала свідомість. Тому що подальші події сприймала такими собі спалахами.
Ось я сиджу на підлозі. Торкаюсь холодної руки та відчуваю, як потроху починаю слабшати та замерзати сама.
Ось я вже лежу на підлозі горілиць і спостерігаю за тим, як смарагдове полум'я огортає мене з усіх боків та здіймається догори, ніби намагається дістатись до стелі. Краєм погляду помічаю щось темне поруч, але повернути голову бракує сил.
Ось я напівсиджу-напівлежу між розведених колін чаклуна. Схрестивши щиколотки, він сидить на підлозі. Лівою рукою міцно притискає мене до себе, правою ж, затягнутою в пальчатку — креслить щось на підлозі прямо біля моїх стоп. Я чую, як повільно, ніби через силу, б'ється його серце.
Навколо темно — смарагдове полум'я вже встигло згаснути. Але уважніше придивившись до оточення, я розумію, що ми взагалі знаходимось в іншій кімнаті. Значно просторішій, зі стелажами, виставленими вздовж видимих мені стін і письмовим столом.
Де б ми не опинилися і навіщо, в обіймах Темного Лорда я відчуваю себе напрочуд спокійно. Навіть затишно. Немає холоду, лише знову дуже хочеться спати — схоже, дається взнаки знесилення.
— Дивна ти, — задумливо промовляє чаклун. Він перериває своє незрозуміле заняття та схиляє голову в мій бік — я відчуваю це за рухом шиї.
— Чому?
— Тому що не побоялася перетнути межу магічного кола. Кожен маг знає, наскільки це небезпечно.
— Я не… маг, як ти кажеш, — зі смішком повідомляю я. Мою слова чомусь віддають гіркотою.
— В тому й справа, що частково — таки маг. З нетиповою природою походження здібностей, але… Не пригнічені їхні залишки мали попередити тебе про можливу небезпеку.
— Я побачила, що тобі погано. Захотіла допомогти, от і все… — моїх сил вистачає на те, щоб ледь помітно знизати плечима.
— Захотіла допомогти… — луною відгукується чаклун. — Чому?
Мені здається, чи його серцебиття при цьому трохи прискорилось? А саме запитання Темного Лорда виявляється несподівано складним. Відчуття правильності моїх дій не зникло. Але чому саме раптом я вирішила, що маю втручатися?
Через почуття провини, бо сама ж його ослабила напередодні вторгнення, до того ж, ще й не попередивши про цю подію?
Через розуміння, що я дійсно можу йому допомогти, і що моє втручання буде цілком слушним та своєчасним?
Або…
Зізнаватися у прихованій глибоко-глибоко справжній причині своєї рішучості мені чомусь не хочеться. Марна надія, одного разу вже обпеклася. Хоча враження від минулих та теперішніх почуттів зовсім різні — і це лише дає додатковий привід тримати язика за зубами. Хоча б суто через сумніви в собі та власному здоровому глузді.
— Я… — нарешті збираю думки докупи. — Просто чомусь мені здалося, що так буде правильно.
— Зрозуміло.
Темний Лорд відповідає відсторонено, ніби про щось міркуючи. Я ж відчуваю… Розчарування? Тобто, йому не цікаво, що мається на увазі під цим самим "правильно"?
В грудях наростає болісне бажання пояснити, розповісти, натякнути врешті-решт… Не дурень же ж, має здогадатись. Яка ще дівчина, окрім закоханої, полізе до кола з чаклунського зеленого вогню, аби віддати свої сили багатосотрічному мерцю з цілком реальним ризиком не пережити цей захопливий процес?
Все те ж незрозуміле внутрішнє чуття підказує мені — або зараз, або вже ніколи.
Вагаючись між сим і тим, я трохи зсуваюсь та притискаюсь скронею до напіврозстебнутого коміру чоловічої сорочки. У відповідь чаклун обіймає мене вже обома руками.
— Хай там як, — нарешті додає він, обережно торкаючись щокою до моєї маківки, — допомога виявилася своєчасною. Дякую тобі.
Він заривається носом у моє волосся, повільно і глибоко вдихає. Видих ще повільніший.
Тепер я впевнена, що його серце б'ється швидше. Значно швидше, ніж хвилину тому. Загалом, передбачувано — судячи з моєї слабкості, він продовжує забирати в мене сили.
Думай, Ліє, чи треба воно тобі.
Хоча втрачати мені насправді нема чого. Так чи інакше, від Темного Лорда я не зможу втекти. Але навіть якщо раптом станеться диво і він сам мене відпустить — як далі жити серед людей з цими моїми… здібностями? Єдиний шлях — дійсно податися в служіння Пресвітлій, але…
Це дурість на межі з божевіллям. Ще невідомо, як сприймуть інші жерці мою… особливість. До того ж, глибоко в душі я сама вже не хочу йти звідси.
В такому випадку — навіщо мовчати?
Але доки я розмірковую над всім цим, слушний час спливає. Темний Лорд відпускає мене, повільно підводиться на ноги та подає затягнуту в пальчатку руку.
— В мене з'явилась думка щодо того, як можна на деякий час полегшити твій стан та зменшити ймовірність нападів одержимості. Сподіваюсь, ти зможеш зробити кілька кроків, щоб сісти за стіл?
Внутрішньо лаючи себе за нерішучість, я спираюся на подану руку і встаю з підлоги. Кімната потроху пливе перед моїми очима через легке запаморочення. Але чаклун уважно слідкує за моїм станом і мало не відносить мене до вказаного столу. Садить на стілець.
З якоїсь полиці з іншого краю кімнати до нас тим часом повільно летять три склянки: дві поодинокі — вузькі та високі, а третя — з двома горлечками, вигнута і схожа на перевернуту підкову.
— Я маю тобі дещо сказати… — зібравшись з духом, починаю я, але чаклун хитає головою.
— Не зараз, — владно промовляє він, і за мить додає трохи м'якше: — Спочатку невелика демонстрація…
Як би не було прикро, але схоже, що чуття мене таки не обдурило.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм», після закриття браузера.