Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

Я перевів погляд на Асю. Що я відчував до неї? Лють, ненависть, жалість, співчуття? Я й сам не знав відповіді на ці питання. Я обернувся назад і взяв із заднього сидіння плед та простягнув його дівчині.

— Осінні вечори в Нью-Йорку дуже холодні. Ти… і наша дитина може захворіти. — Вона здивовано прийняла плед і накрилася ним.

— Пробач, я не хотіла, щоб все так трапилося. Це я у всьому винна. Краще б мене взагалі не існувало. — Я нахилився та обійняв Асю. Ми обоє були зламані.

— Вона не повірила мені. Навіть не захотіла вислухати. Здається, ці стосунки й справді були приречені, якщо вона так легко здалась, — з гіркотою промовив я.

— Але ж ти любив її, — промовила Ася, кладучи голову мені на плече.

— Так, але цього виявилося замало. Вона думає, що лише їй боляче, але це не так. Мені зараз не краще, ніж їй. Проте, вона сама відправила Нас у минуле. Я боровся до кінця, але ця гра закінчилася для нас двох провально. — Що я відчував зараз? Повну спустошеність… Раніше я був метеликом, який насолоджувався кожним прекрасним моментом, а зараз мої крила неначе зламали. Більше я ніколи не полечу…

— Життя вирішило, що кохання для нас буде занадто великим дарунком, Алексе. Ми змогли пізнати його, але воно вислизнуло крізь наші пальці, неначе вода, залишивши нам на пам’ять лише сльози та розбиті серця… — Ася мала рацію. Проте, я більше не хочу відчувати це почуття. Воно залишає нестерпні шрами. Я не хочу більше втрачати когось, страждати та переживати все це знову.

— Можливо, нам просто не потрібно все це? Доля вирішила все за нас і може так має бути?

— Що ти маєш на увазі?

— Я зможу дати тобі все, окрім любові, Асю. Ні ти, ні наша дитина не будете нічого потребувати. Ми переїдемо в інший дім і твої батьки дадуть тобі спокій. Я буду дбати про вас. Це я можу тобі пообіцяти. — Так, я зовсім не таким уявляв своє майбутнє, проте, зараз це буде правильним рішенням. Я не люблю Асю, але вчинити з нею, як останній покидьок, я також не можу. Потрібно брати відповідальність за свої вчинки.

— Ти не повинен робити це через думку інших та почуття провини. Я не хочу заставляти тебе… — Вона натворила багато дурниць, але я впевнений, що вона таки змінилася на краще.

—  Багато хто живе в таких шлюбах, Асю. Цей союз буде вигідний для нас обох. Можливо, ми станемо зціленням один для одного. Зараз я впевнений лише в одному — ми обоє не хочемо залишатись одні. Ми обоє впали на коліна й нам потрібен хтось, хто допоможе нам піднятися.

— Я не знаю…

— У тебе буде час подумати. Я відвезу тебе в готель і забронюю номер. Ти можеш залишатися там скільки забажаєш.

— Дякую.