Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якщо він закінчив, то навіщо ці димові шашки?
— Що? — розгубився Не Здавайся.
— Якщо він уже помстився, чому просто не зникнути? Навіщо підривати димові бомби? Ні,— похитав я головою,— він не зробив би цього, якби не мав причини. Він завжди був на три кроки попереду нас. І це не виняток. Це мусить бути частиною його плану.
— А який у нього план?
Я перебрав факти. Один вибух тут, два біля Будинку уряду, і нічого, крім нешкідливого диму.
І тут мене осяяло.
— Принц.
Не Здавайся розгубився.
— Він не хоче мститися натовпу. Він націлився на принца Уельського. Саме тому вибухнули ті дві бомби. Він заблокував маршрут до резиденції губернатора. Доусон і його люди змушені будуть змінити свої плани. Він заганяє принца туди, де зможе його вбити.
— А звідки йому знати, куди Доусон повезе принца?
— Це ж очевидно, чи не так? До найбезпечнішого місця в Калькутті. Він повезе принца до Форт-Вільяма.
Не Здавайся заблимав очима.
— Ґурунгу ніколи не пройти повз вартових.
— Він досить легко потрапив у Барракпур.
— То військове містечко. А це Форт-Вільям.
— І саме у Форт-Вільямі розквартирували його полк,— додав я.— Який він покинув без дозволу минулого тижня.
Схоже, це його переконало.
— Потрібен транспорт,— роззирнувся він. Дороги до Ред-роуд і Будинку уряду перекрито, там повно народу.— Суд,— продовжив він, вже крокуючи Еспланад-роу.— Там мусить бути автомобіль. І не один.
— Звідки ви знаєте? — запитав я, наздоганяючи його.
— Ви колись бачили, щоб суддя ходив пішки? — кинув він через плече.
Десять хвилин по тому, скориставшись допомогою міцних слів і на додачу помахавши моїм револьвером, ми переконали переляканого службовця позичити нам автомобіль одного із шанованих суддів і тепер летіли берегом до Форт-Вільяму. Я кермував, Не Здавайся дивився у вікно.
— Як він підірвав дві бомби на Ґавермент-роу? — раптом пролунало питання.
— Так само, як і ту, що вибухнула серед демонстрантів. Якийсь детонатор із кільцем на саморобному пристрої. Все, що для цього потрібно,— нітрат калію, трохи цукру й скляна пляшка.
— Ні,— сказав Не Здавайся.— Я мав на увазі, що вони вибухнули на певній відстані одна від одної одночасно.
Я подивився на нього.
— Хочете сказати, що він має помічників?
— Нічого я не хочу сказати,— зітхнув він.— Просто не розумію.
— Можливо, він установив на одній годинниковий механізм; зачекав, доки він спрацює, а тоді підірвав другу. Зараз важливіше, як він планує запустити гірчичний газ до форту.
Не Здавайся повернувся до мене.
— А що, як газ там і був?
— Що?
— Просто припустіть,— продовжив він.— Увесь запас гірчичного газу заздалегідь переправляють із Барракпуру до Форт-Вільяма, щоб звідти повернути його до Англії. Пріо Таманг, перша жертва, брав участь у перевезенні. Він розповів Ґурунгу, що газ привозять. Відповідно до записів, із Барракпуру вивезли весь газ, але у Форт-Вільямі виявилося, що бракує трьох каністр. Тієї ночі, коли привезли газ, Ґурунг ночував у Форт-Вільямі. Замість того щоб тягти їх кудись, він міг просто сховати три каністри десь на базі.
Голова аж запаморочилася від такої простоти. Доусон обшукував ціле місто, а вкрадені каністри весь цей час могли бути у нього під носом, на базі, за кілька ярдів від його крісла.
Перед калькуттською брамою форту опустили червоно-білий шлагбаум, ще й виставили загін стривожених сипаїв. Солдат перевірив наші документи з такою ретельністю, що іншим разом мене це навіть потішило б, двоє інших оглянули автомобіль, і ще двійко стояли й спостерігали за всім цим, тримаючи гвинтівки напоготові.
— Якою є мета вашого візиту? — запитав один із вартових, нахиляючись, щоб упевнитись, що ми з Не Здавайся саме ті, на кого виписані документи.
Сказати правду ми не могли. Пояснювати, що ми тут, аби запобігти вбивству принца Уельського іпритом? За таку відповідь нас триматимуть на прицілі, доки не знайдуть якогось офіцера, щоб розібратися із цим питанням, а часу на це ми не мали. Відверту брехню легко викрити, і це може нам дорого коштувати. Потрібно щось банальне.
— Ми приїхали побачитись із міс Брейтвейт, секретаркою майора Доусона,— заявив я. Авжеж, про зустріч ми не домовлялися, але мені здавалося, що Марджорі Брейтвейт підтвердить мою історію, якщо вартові зателефонують їй, щоб перевірити. Заради принца Уельського лишалося молитися, щоб вона була на своєму місці.
Сипай, що нас розпитував, зник у караулці. Крізь відчинені двері я бачив, як він узяв слухавку і сказав кілька слів оператору. Спливали дорогоцінні секунди.
— Не думаю, що це спрацює,— прошепотів Не Здавайся.
— Де ваш бойовий дух? — пробурмотів я.— Краще моліться, щоб спрацювало, бо іншого виходу потрапити всередину, крім як перелізти через мур, я не бачу.
Вартовий повісив слухавку і гукнув одного зі своїх колег.
— Зберігайте спокій,— порадив я Не Здавайся, коли другий солдат увійшов до караулки.
Після короткої розмови обидва повернулися. Перший попрямував до нас, другий пішов до шлагбаума.
— Міс Брейтвейт просить вас їхати до адміністративного блока номер шість.
Двічі повторювати йому не довелося: не встиг шлагбаум піднятися й наполовину, як ми вже проїхали під ним і в’їхали в товсту цегляну арку калькуттської брами до Форт-Вільяму.
Тридцять дев’ять
— Вони зачиняють форт,— завважив я.— Мабуть, Доусон уже привіз принца сюди.
— Схоже, ми прибули вчасно,— погодився Не Здавайся.— Ще дві хвилини, і крізь браму ми б не проїхали.
Я натиснув на гальма біля штаб-квартири «Відділа Н» і вистрибнув з авто. Вхід охороняв головоріз в однострої, озброєний гвинтівкою з грізним штиком.
— Ми отримали наказ явитися до майора Доусона,— сказав я, тицьнувши йому під носа своє посвідчення.— Нам терміново потрібно з ним поговорити.
Він похитав головою на шиї завтовшки зі стовбур дерева.
— Неможливо, сер. Маємо наказ. Нікого не впускати і не випускати.
Часу обговорювати це питання цивільно я не мав.
— Слухай, синку,— гаркнув я.— Не знаю, чи доводилось тобі бачити майора Доусона в приступі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
