Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

— Він у резиденції старших офіцерів. Це один із будинків біля брами Святого Георгія,— пояснив Доусон, доки ми спускалися сходами й вибігали з будівлі.

Я застрибнув у авто, Доусон зайняв пасажирське сидіння.

— Нам потрібні протигази,— сказав я.

Не Здавайся з Алленбі, людиною Доусона, сіли на заднє сидіння.

Доусон указав напрямок.

— Склади біля каплиці Святого Патрика.

Підтвердження тому, що саме це і є справжньою атакою, довго чекати не довелося. Сцена нагадувала поле битви. Люди в протигазах несли бідолашного сипая, чиї очі були закриті імпровізованою пов’язкою, сорочка була розстебнута до талії, відкриваючи жахливі пурпурові опіки. Він корчився від болю, і ми ще довго чули його крики, доки їх не заглушило виття сирен. Ми проминули й інших: поранених, що могли ходити, командири виводили до вантажівок, і ті швидко кудись їхали, як можна здогадатись, до лазарету.

Війська з’юрмилися біля складу зброї, і стривожений лейтенант намагався навести лад. Ще якийсь сержант зі своїми людьми були зайняті розподілом засобів захисту. Доусон з Алленбі вискочили з авто, пробігли в голову черги й повернулися з п’ятьма протигазами — по одному кожному з нас і ще один для принца. Щойно вони сіли, пролунав другий вибух. Я озирнувся на Доусона.

Він простягнув мені протигаз.

— Це в районі офіцерської резиденції,— сказав він.

— Ґурунг здогадався, де принц,— кивнув я.

Добрі новини, якщо можна їх так назвати,— він випереджає нас лише на кілька хвилин. Я натягнув протигаз і повернув автомобіль у напрямку вибуху.

Ми в’їхали в білий туман, густу завісу отруйного газу, проїхали повз обгорілих людей, які тікали звідти.

Спілкуватися в протигазі було важко, тож Доусон жестами показував, у якому напрямку рухатись. Він підняв руку й наказав мені зупинитись біля непримітного триповерхового будинку. Ми вийшли й кинулися до входу. Біля відчинених дверей лежали долілиць двоє чоловіків. Не Здавайся нагнувся над одним і помацав пульс, тоді торкнувся грудей іншого. Підвів очі й підняв руку, пальці в нього були в крові.

Вартових застрелили. Я витяг револьвер, Доусон і Алленбі теж. Не Здавайся підхопив гвинтівку одного з убитих і приєднався до нас. До будівлі потрапило не так уже й багато газу, і, опинившись в коридорі, Доусон зняв протигаз.

— Як йому вдалося застрелити охоронців? — запитав він.— Вони отримали наказ не пропускати всередину гуркхів.

— На ньому був протигаз,— завважив я.— Звідки їм знати, що це гуркх?

Доусон похитав головою.

— Це ж мої люди. Вони мусили б насторожитись, щойно він підійшов.

— Розслідування може зачекати,— зупинив його я.— Де принц?

— На верхньому поверсі,— вказав він на сходи.

Пролунав постріл, і штукатурка за моєю головою бризнула в різні боки. Стріляли згори, зі сходів.

Ми розбіглися, сховавшись хто де зміг. Іще один постріл. Я спробував установити місцерозташування стрілка.

— Схоже, ми його знайшли,— крикнув я Доусону.— Чи можна потрапити нагору якось інакше?

— Є ще сходи з кожного торця будинку,— відповів той.

— Ви з Алленбі піднімайтеся з одного боку. Охороняйте апартаменти принца,— сказав я.— Не забувайте, ми маємо справу з Ґурунгом.

Військова розвідка кинулася коридором, а я повернувся до Не Здавайся. Сержант сховався за одвірком.

— Зможете відволікти його?

Замість відповіді Не Здавайся вистрілив угору, в напрямку сходового майданчика на другому поверсі.

— Добре,— кивнув я. Ґурунг відповів черговим залпом. Я приготувався підводитись.— Будьте готові прикрити мене вогнем.

Не Здавайся вистрілив.

— Ви куди?

— Хочу перехитрити його,— відповів я.— Готові?

Сержант кивнув і дав два залпи. Я підхопився й побіг коридором, який привів мене до сходів з боку, протилежного тому, куди попрямували Доусон з Алленбі. Ґурунг побачив мене, і в стіну за моєю спиною вдарилась куля.

Я дістався коридору і побіг. Двері обабіч були відчинені, кімнати порожні. Позаду знову залунали постріли. Я добіг до дверей в кінці і вибіг на сходи, кинувся на другий поверх.

Легенько штовхнув двері, сподіваючись, що вони вели до коридору, який спрямує мене до центральних сходів, де засів Ґурунг. Я визирнув і побачив його з гвинтівкою в руках. Він лежав на животі і стріляв униз, у Не Здавайся.

Я тихенько прокрався коридором із револьвером напоготові, сподіваючись, що Ґурунг надто зайнятий, щоб мене помітити, і сховався за першими відчиненими дверима. З відносної безпеки кімнати я просунув голову в коридор. Ґурунг так і лежав на підлозі футів за тридцять від мене, не більше.

Я зробив вдих, підняв револьвер і вийшов до коридору.

— Кидайте зброю, Ґурунгу! — крикнув я.

Гуркх блискавично обернувся, одним плавним рухом перекотився на бік і наставив на мене свою гвинтівку. Натиснути на курок він не встиг; я вистрілив і влучив йому в ногу. Він скрикнув від болю й несподіванки, але опанував себе і стрельнув у відповідь. Я пірнув за двері; він вистрілив ще раз, і з дверної рами посипалися тріски. Більше нічого він зробити не встиг, бо пальнули з першого поверху.

Я висунувся в коридор і вистрелив,