Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Те, як Мін підтримав Джонні, змушувало мене мучитися питанням: чому ж сам він відвернувся від дівчини зі свого минулого. Адже напевно любив і любить її. Хоча відповідь була очевидною: не хотів втягувати її в усе це.  

 Поступово Мін став занурюватися в себе. Ми майже не розмовляли. Але одного разу я зрозуміла, що він злиться на себе. Усі мої спроби розговорити його не дали результатів. Він не хотів говорити ні про ту дівчину, ні про те, що його тривожило.  Хоча, я і так усе розуміла. Здогадувалася. Вона - людина. І вона не знає про нього. Не знає про те, що він - вампір. Він просто зник з її життя багато років тому. І, на відміну від Джонні, він не обіцяв повернутися, не просив дочекатися його. 

 Стало якось навіть трохи моторошно. Що могло б статися з дівчиною, якби вона дізналася про Міна правду? Чи вважатимуть її небезпечною для сім'ї, коли дізнаються про неї? Чи відпустять, якщо вона не прийме того, що Мін вампір, якщо злякається? Мене Вік відпускати не збирався... І Мін знає правила.  

 У Джонні ситуація трохи інша. Навіть не так: зовсім інакша. Міла вже вмирає. У ній навіть Вік не бачив загрози для сім'ї. Хіба тільки поява дівчини Джона додає зайвого клопоту. І якщо Міла не погодиться стати вампіром, Джонні нагляне за нею до останнього її подиху. Так вирішила Сім'я. 

 Те, що з Міном щось сталося, помітила не тільки я. Вік запитував у мене, чи знаю я. Але я обіцяла Міну нічого не говорити про дівчину з торгового центру. Тим паче, що, схоже, про неї ніхто не знав. 

 Зима закінчилася. Маркус не посмів порушити договір. Але я, як і раніше, не вірила, що ми можемо забути про нього. Однак напруга і постійне очікування небезпеки минало. Кожен із нас просто продовжував жити у спокої та власних турботах, постійних тренуваннях.  

 Я так само повернулася до навчання - Єн з радістю урізноманітнював програму моїх теоретичних і практичних занять. Він навіть почав тренувати Дейна. 

 На це треба було подивитися. На перелякані очі хлопця і потік лайок, коли його ніхто не бачив і «не чув». Але Дейн стійко переносив усі тяготи й випробування. А потім втягнувся і вже не боявся Єна. А одного разу навіть зізнався, що Єн - найкращий учитель і тренер. 

 Отакої. Хто б міг подумати? 

 Джонні полетів до Лос-Анджелеса. Джей-Кей мав залишатися поруч із Мілою, що б вона не вирішила. Його повернення завжди чекали: з дівчиною чи без, особливо, якщо йому потрібна буде допомога. І Джонні хотів повернутися, але, коли це буде можливим.  

 Мін перестав нудьгувати, але надавав перевагу усамітненню. Іноді кудись пропадав. Навесні це траплялося частіше. Лекс навіть жартував, що він, як березневий кіт, пішов «у загул». Девід і Амбер задумливо переглядалися між собою. Чомусь мені здавалося, що така поведінка цілком нормальна для Міна, як для молодшого неслухняного сина. Вік сердився, проте мовчки. 

 Але одного разу, через кілька місяців, «загули» Міна різко припинилися. 

 Він повернувся додому немов привид. Цілодобово безперервно намагався себе вимотати тренуваннями, розбиваючи руки в кров. З ним явно щось сталося. Він нічого не хотів говорити і пояснювати ані Девіду, ані Амбер. Став некерованим, часто вплутувався в бійки з іншими вампірами, коли залишав особняк. І знову десь зникав. Але тепер, якщо його не могли знайти, це викликало серйозні побоювання. Уже не один вампір поплатився своїм життям за те, що попався йому під гарячу руку.  

 Потім Мін раптом «заспокоївся». Настав період тихого усамітнення. Він цілодобово не виходив зі своєї кімнати, не харчувався, ні на що не реагував. Коли Вік хотів його «струсити», побився з ним по-справжньому. А потім Мін просто знову пішов.  Його знайшли. Він знімав готельний номер. І не надто «зразково» поводився. Знову вплутувався в бої без правил  між вампірами. Девід хвилювався, що він щось накоїть. Але Мін відмовлявся повертатися. 

 Міна повернула я. Він послухав тільки мене. Саме тоді він і розповів мені, що сталося. Хто та дівчина, що він зробив. Шукав зустрічей із нею, але вона не захотіла його більше бачити. Він так і не зміг зізнатися в тому, хто він. Мін називав себе чудовиськом і нікчемою, говорив, що вчинив, як негідник, що назавжди втратив ЇЇ. Його душевна рана кровоточила.  

- Я ненавиджу себе, - прошепотів він. - Я не повинен був повертатися. Хочу забрати її, але не можу... Не маю на це права...  

 Тоді я вперше побачила сльози Міна. Він плакав, і я не знала, як мені слід вчинити. Що йому сказати?  

 Слова про те, що вона, можливо, кохає його, що йому слід було все ж таки зізнатися їй, навряд чи б втішили його.  

- Ти міг би її забрати, якби дав можливість вибору. Адже вона навіть не знає, чому ти пішов.  

- Ні. Вибір між чим? Життям та існуванням? 

- Ти не знаєш, що б вона вибрала. Наскільки сильно вона кохає? Думаєш, вона не пішла б за тобою? Якщо її почуття справжні, щирі, вона ніколи не відвернеться від тебе. Їй буде все одно, хто ти. Ніщо не змусить її відмовитися від тебе. Навіть якщо вона злякається, не зможе відмовитися від своєї любові, від тебе самого. Незважаючи ні на що, ти - це ти. Мін, якого вона знала. І ти завжди був вампіром, навіть якщо вона не знала про це.  

- Я не зміг їй розповісти. Так вона в безпеці. Їй не потрібно знати. 

 У той момент мені захотілося знайти цю дівчину. Знайти, щоб переконатися в її почуттях до Міна. Якщо вона його справді кохає, чи прийме його таким, який він є?