Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

на голову, так що вони подуріли від такого несподіваного подарунку долі, і тепер розкидалися грішми направо й наліво, займалися сексом з усіма, хто викликав у них хіть, пили найдорожчі вина й лікери, одягалися тільки за кордоном і час від часу нюхали кокаїн: після однієї доріжки в голові наставало якесь просвітління, німіли кінцівки і душа починала говорити сама з собою. Ні, господарі цього будинку належали до тієї категорії багатіїв, для яких гроші займають десяте місце в житті й ніколи не зможуть оволодіти розумом чи волею цих людей. Великі гроші вони заробили. Працювали важко, ризикували, ні в кого нічого не просячи, але й не зневірюючись після першої, другої чи третьої невдачі. Вони просто вирішили для себе, що хочуть розбагатіти, і вже не відступалися від свої мети ні на крок. Утім, мільйони не були для них самоціллю. Поклавши чималі суми в закордонні банки, вони не зупинилися. Продовжували працювати, оскільки в них залишилася мрія, якої хотіли досягти, і гроші в цій відчайдушній боротьбі за мрію виконували дуже конкретну функцію. І не більше. А ще гроші дозволяли жити по-людськи, не думаючи про те, що з'їсти чи в що зодягтися. Ті, хто жив у цьому будинку, не думали над такими дріб'язковими питаннями. А це означає, що в них було значно більше часу, ніж у більшості жителів цієї країни, аби займатися тим, що насправді важливо.

— Марк, твоя комната на втором этаже. Первая от окна. Ты можешь переодеться, помыться, и часам к семи я буду ждать тебя в столовой. Мы поужинаем и поговорим.

— Мне двадцати минут хватит. И это, — озирнувся, Анна поклала на столик мобільний і виглядала чомусь дуже втомленою, — мне не во что переодеться.

— Я это предвидела. В шкафу есть рубашки, джинсы, брюки, свитера, костюмы и много всякой всячины, которая продается в дорогих бутиках и стоит, как две твоих зарплаты.

— Спасибо, Анна, но я давно уже не получал зарплату.

Марк пішов сходами на другий поверх. Сходи лише нещодавно встановили, красиві, надійні мармурові сходи. Перила, очевидно, виготовили з бронзи. Принаймні Маркові так здалося. Двері до кімнати були відчинені. Марк сів на диван і заплющив очі. Він раптом збагнув, що щасливий. Йому щойно освідчилася в коханні одна з найбагатших жінок України, його запросили до прекрасного двоповерхового будинку, подарували повну шафу дорогого одягу і не попросили за це все нічогісінько. Може, просто зупинитися, глибоко вдихнути повітря, красиво вдягтися, повечеряти, зайнятися з Анною сексом і заснути поряд із нею, а на ранок устати й розпочати зовсім нове життя, забувши геть усе, що було до цього? Може, це і є те єдине рішення, над яким Марк думав уже довгий час, можливо, це і є отой вихід, якої він несподівано натрапив, невже це і є усмішка долі, на яку чекав роками? Га? Може, так і має бути? Це і є ота мить, коли варто зупинитися та нікуди більше не йти?

По тілу розлилася млість, страшенно захотілося спати. Марк потер пальцями скроні, скинув одяг і відчинив дверцята шафи. Колись він любив дорогий одяг, міг годинами бродити містом, заходячи в той чи той магазин, над яким красувалася модна вивіска, міряти все, що припало йому до смаку, а потім купити на кілька тисяч усілякого брендового шмаття, перевдягтися просто у вбиральні магазинів і піти в кіно з першою-ліпшою дівчиною, яка відповіла посмішкою на його одвертий погляд. Потім поїхати з нею додому, зайнятися класним сексом і на ранок про все забути. Він дивився на новенький костюм від «Polo Garage» і не міг збагнути, чому ж оцей сріблястий колір, чому оця синя сорочка від «DG», стильні туфлі та пасок із лейблом «Zegna» не викликають у ньому ніяких емоцій. Він просто стояв і дивився, і йому було абсолютно байдуже, що вдягти. Марк подивився на себе в дзеркало і помітив на чолі зморшки, перші глибокі зморшки. Це вже, очевидно, вік чи надто важкі переживання. Він зняв труси, кинув їх до смітника й відчинив двері ванної кімнати. Блакитні кахлі, фінська сантехніка, білі рушники, халат і брендова білизна. На підставці — набір для гоління. Марк зголив кількаденну щетину, довго мився, потім сушив волосся. До зустрічі з Анною залишалося трохи менше десяти хвилин. Одягнув те, що пасувало до його волосся й очей, пахнув на шию парфумами «Живанші» та вийшов у коридор.

— Ты на удивление пунктуален, Марк. Садись, стол уже накрыт. Прислуга приготовила нам постель и завтрак — его придется лишь слегка разогреть — и попрощалась. Так что мы одни здесь, Марк. — Анна встигла помити волосся та змінити зачіску. Вона заплела косу й обкрутила її навколо голови. Звісно ж, це було не її волосся, але, очевидно, Анна купила його за чималу ціну, і тому про його якість можна було не турбуватись.

— Вам пасує коса, Анно, — Марк сів навпроти неї і, узявши до рук серветку, заправив її за сорочку. — Bon apetite!

— Да, Марк, приятного аппетита!

— Я вперше бачу вас із такою зачіскою. Так носила ваша бабуся?

— Нет, что ты. — Анна навіть не всміхнулася. — Ты не был на последнем показе мод в Париже?

— Ні, не був, Анно, я саме тоді вирішував якісь складні душевні суперечності. — Марк узяв салат і рибу. Налив собі білого вина. Це було добре біле вино, якого не купиш у київських крамницях.

— Я не сомневалась. Модели одного французского дизайнера носили именно такие прически. Это просто мода, Марк. И не больше того.

— Не має значення, Анно, дизайнер це вигадав чи вам просто так захотілося. Просто ця коса личить, і все. Я думаю, що це тільки й має значення. Все інше — суєта.

— Да, ты прав. Попробуй вон то блюдо. Даю слово, ты никогда не пробовал ничего подобного. Это жареные брюшка одной очень экзотической рыбы. И еще возьми себе супа, суп такой варят только в Испании. Больше нигде ты его не попробуешь. Уж поверь мне.

— Я все це обов'язково скуштую. Ніколи не думав, що ти знаєшся на іспанській кухні.

— Моя дочь училась в Испании. Сейчас она учится в Англии, но это ровным счетом не имеет никакого значения. Важно другое. Как-то я приехала к ней в гости, она снимала небольшой домик в Мадриде. На той улице, это была небольшая тихая улочка, где жили в основном греки-эмигранты, приятный немолодой испанец держал потрясающий ресторанчик. Моя дочь там питалась утром и вечером. Я платила ему на